... «верн≥ть увагу, ¤ не казав: "Ѕог Ї". я сказав: "ћен≥ немаЇ потреби в≥рити в Ѕога, ¤ знаю". ÷е не значить, що ¤ знаю про ¤когось певного Ѕога («евса, ягве, јллаха, трин≥тарного Ѕога ≥ под.), але ¤ знаю, що з ус≥Їю очевидн≥стю натрапл¤ю на нев≥дому величину, ¤ку ¤ in consensus omnium називаю "Ѕогом" < ... > я розум≥ю …ого, ¤ зову …ого кожен раз, ¤к вживаю ≥мТ¤ …ого у гн≥в≥ або острас≥, взагал≥ коли ¤ мовлю: "ќ √осподи". ÷е трапл¤Їтьс¤, коли ¤ зустр≥чаю когось або щось сильн≥ше за мене. “аке визначенн¤ пасуЇ вс≥м емоц≥¤м, ¤к≥ мене приголомшують, в моњй власн≥й псих≥чн≥й систем≥, емоц≥¤м, ¤к≥ осилюють мою св≥дому волю, захоплюють владу над≥ мною. ÷им словом ¤ називаю все те, що перекреслюЇ вс≥ моњ спланован≥ заздалег≥дь мапи, живосилом нещадно перевертаЇ моњ субТЇктивн≥ переконанн¤, нам≥ри, плани; те, що надить ≥ншим напр¤мом -- горем ≥ рад≥стю -- пот≥к мого житт¤. я не маю н≥¤кого впливу на витоки ц≥Їњ сили, ¤ка вир≥шуЇ долю, отже тому ≥ позитивний ≥ неіативний њњ аспекти ¤ називаю зг≥дно з традиц≥Їю "Ѕогом". ÷≥й сил≥ ¤ даю ≥мТ¤ "особистого Ѕога", бо мо¤ дол¤ -- це ¤ сам, особливо коли ц¤ сила п≥дступаЇтьс¤ до мене в óбраз≥ сов≥ст≥ (vox Dei), з ¤ким ¤ можу розмовл¤ти ≥ нав≥ть сперечатис¤ з ним. (ћи д≥Їмо ≥ знаЇмо в той самий час, що д≥ючи ми Ї одночасно субТЇктом ≥ обТЇктом.)
≤ все ж ¤ в≥дчуваю ≥нтеллектуальну аморальн≥сть, коли вдаюс¤ у в≥ру, коли ототожнюю моЇ у¤вленн¤ про Ѕога з ун≥версальною метаф≥зичною сутн≥стю р≥зних конфес≥й чи ф≥лософ≥й. я утримуюс¤ в≥д зухвалого г≥постазуванн¤, ¤ не наважуюс¤ на так≥ оц≥нки, ¤к: "Ѕог може бути лише добрим". Ћише м≥й досв≥д може бути добрим або злим, та все ж ¤ знаю, що переважаюча мене вол¤ ірунтуЇтьс¤ на п≥двалинах, ¤к≥ трансцендують будь-¤ке людське у¤вленн¤. я знаю Ѕога, допоки ¤ знаю про своЇ сп≥тканн¤ переважаючоњ мене вол≥ в моњй власн≥й псих≥чн≥й систем≥. ¬≥дважс¤ ¤ на протизаконне г≥постазуванн¤ мого образу, тод≥ б ¤ казав, що знаю Ѕога по той б≥к добра ≥ зла, ¤кий жиЇ в мен≥ й усюди: Deus est circulus, cuius centrum est ubique, eius circumferentia vero nusquam.
...
... ¤ псих≥атр, а не ф≥лософ, чистий емп≥рик, ¤кий мислить над певними фактами досв≥ду. ƒуша дл¤ мене -- це зведене пон¤тт¤ дл¤ ц≥л≥сност≥ душевних процес≥в. ƒух -- ¤к≥сна характеристика певних душевних вм≥ст≥в (за под≥бн≥стю ≥з такими характеристиками, ¤к "матер≥альний" чи "ф≥зичний").
Ѕог: певний внутр≥шн≥й досв≥д, ¤кий не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву загалом, але вражаючий. ƒушевний досв≥д маЇ два джерела: навк≥лл¤ ≥ п≥дсв≥дом≥сть. Ѕудь-¤кий безпосередн≥й досв≥д Ї душевним. ≤снуЇ досв≥д середовища, що в≥н передаЇтьс¤ ф≥зично, ≥ внутр≥шн≥й (духовний) досв≥д. ѕерший так само достов≥рний, ¤к ≥ другий. Ѕог не Ї ¤кась статистична ≥стина, а отже занерозумно доводити бутт¤ Ѕога, чи то намагатис¤ його спростувати. оли хтось почуваЇтьс¤ щасливим, в≥н не потребуЇ свому почуттю докази ≥ запереченн¤. “ак само не можливо стверджувати, неначе "щаст¤" або "горе" не можна зазнати. Ѕог -- це загальний досв≥д, затемнений виключно тупим рац≥онал≥змом чи в≥дпов≥дной йому теолог≥Їю. <...>
“е, що людство йменуЇ з неймов≥рно давн≥х час≥в "Ѕогом", це ¬и в≥дчуваЇте кожен день. ўоправда ¬и даЇте йому так зван≥ розумн≥ найменуванн¤. Ќаприклад, називаЇте його афектом. ¬≥н над≥лений такою душевною силою, що здатен розладити ус≥ ¬аш≥ св≥дом≥ нам≥ри <...> ... “ому так багато людей, ¤к≥ страшатьс¤ "себе сам≥х". јдже в цьому раз≥ Ѕог назваЇтьс¤ "я сам". —ередовище ≥ Ѕог -- ось два початкових досв≥да, вони р≥вноважн≥, обидва мають тис¤ч≥ ≥мен, ¤к≥, проте, н≥чог≥с≥нько не зм≥нюють у стан≥ справ. орен≥ обох нам нев≥дом≥. ƒуша Ї дзеркалом обох. ¬она Ї тою точкою, де вони стикаютьс¤ одне з одним. <...>
ѕро в≥ру мовл¤ть, коли втрачено знанн¤. ¬≥ра ≥ нев≥рТ¤ у Ѕога -- суть лише зам≥нники знанн¤. Ќањвний дикун не в≥рить, в≥н знаЇ, бо внутр≥шн≥й досв≥д дл¤ нього маЇ таке саме значенн¤, ¤к ≥ досв≥д зовн≥шн≥й. ¬≥н ще не маЇ н≥¤коњ теолог≥њ, в≥н ще не дав затуманити себе вишукано-дурними пон¤тт¤ми. ∆итт¤ його необх≥дно спр¤мовано на зовн≥шн≥ ≥ внутр≥шн≥ факти, в ¤к≥ в≥н на в≥дм≥ну в≥д нас занурений без в≥докремленн¤. ¬≥н жиЇ в Їдиному св≥т≥, а ми -- лише в одн≥й його половин≥ ≥ тому лише в≥рим (або не в≥рим) в другу. ћи прикрили њњ за допомогою так званого духовного розвитку. ажучи ≥ншо, ми живемо в створеному нами самими електричному св≥тл≥ ≥ -- що найком≥чн≥ше -- в≥римо чи не в≥римо в —онце. <...>
... сьогодн≥ проблема "рел≥г≥њ" -- незалежно в≥д субТЇктивноњ њњ д≥йсност≥ -- розростаЇтьс¤ до косм≥чних розм≥р≥в паралельно сучасним под≥¤м. я не в≥рю, що ratio Ї suprema lex людськоњ повед≥нки. ¬ першу чергу вже тому, що повед≥нка ц¤ у вир≥шальн≥ моменти спр¤мовуЇтьс¤ ажн≥¤к не розумом, а скор≥ше владарюючими над ним п≥дсв≥домими ≥мпульсами. ѕро це нам каже досв≥д. ” розум≥ цим ≥мпульсам не знаходитьс¤ екв≥валента тому, що задов≥льно вислослювало б њхню природу, надавало б њм ≥мТ¤ ≥ образ. ќтже, св≥домост≥ необх≥дна форма, так би мовити посудина, в ¤ку був би в змоз≥ вилитис¤ п≥дсв≥домий тиск, в ¤кому в≥н м≥г би прийн¤ти культурний образ. ÷ей тиск в≥дпов≥дно до своЇњ природи д≥Ї под≥бно до лавини. ‘орму йому завжди давала рел≥г≥¤ ≥ н≥коли -- розум. ѕроблема стаЇ дедал≥ нагальн≥шою сьогодн≥, бо культурне людство скоро опинитьс¤ на роздор≥жж≥ -- разом ≥з можлив≥стю використати атомну бомбу. <...>
ћайже дв≥ тис¤ч≥ рок≥в тому св≥т перейшов у останн≥й м≥с¤ць платоновського року, у в≥к Pisces -- тод≥ ж позТ¤вл¤лис¤ х≥л≥астичн≥ передчутт¤. ѕроти 1000 року вони стали дедал≥ виразн≥шими, а перед 2000 роком по –≥здву ’ристову в руках людства зТ¤вилас¤ саме та збро¤, ¤кою воно готуЇ соб≥ к≥нець. <...>
<..в раз≥ ≤≤≤-њ св≥товоњ в≥йни..> Ћише в≥н [всесв≥тний рел≥г≥йний рух] зд≥тен стримати ди¤вольськ≥ руйн≥вн≥ сили. ќсь чому мене непокоЇ церковне питанн¤: церква -- та св≥тська ≥нстанц≥¤, в ¤к≥й дух (в рел≥г≥йному смисл≥) торкаЇтьс¤ животноњ маси. ÷ерква мала би raison d'être, ¤кщо б њй вдалос¤ спасти житт¤ людства або хоча б його культуру...
... я дотримуюсь погл¤ду, що Ѕ≥бл≥ю було складено людьми, а тому вона "м≥фолог≥чна", тобто антропоморфна. ...
... ќсв≥дчен≥ люди скор≥ше переконаютьс¤ у значущост≥ ™вангел≥¤, ¤кщо њм покажуть, що м≥ф завжди в б≥льшей або меншей м≥р≥ перед≥снував, а саме був на¤вний в архетип≥чн≥й форм≥ у кожного ≥ндив≥да. “од≥ люди побачуть, що, власно кажучи, пом≥чено ™вангел≥Їм, словá ¤кого так вправно прикриваютьс¤ богословами. ...
троњстого
* ...in consensus omnium...латинське, в загальноприйн¤тому значенн≥
* ...vox Dei...латинське, голос Ѕожий
* ...г≥постазуванн¤...(в≥д грецького ‘ιποστασις "сутн≥сть, основа") над≥ленн¤ самост≥йним бутт¤м ¤когось абстрактного пон¤тт¤, ¤кост≥, ≥дењ, напр. числа у Pythagoros, прикметник в≥д ≥менника ≥постась -- терм≥н давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ, субстанц≥¤, сутн≥сть. ¬перше введено ѕосейдон≥Їм у I-му ст. до рж. ¬ христи¤нств≥ починаючи з патристики терм≥н "≥постась" (у значенн≥ форма про¤ву, спос≥б бутт¤) позначаЇ кожного з трьох бог≥в христи¤нськоњ тр≥йц≥, в≥докремлюЇ одного в≥д двох ≥нших.
* ...Deus est circulus, cuius centrum est ubique, eius circumferentia vero nusquam...латинське, Ѕог-- це круг, центр ¤кого Їсть усюди, ан≥де во≥стину коло його.
* ...ratio est suprema lex...латинське, розум Ї н≥йвищий закон.
* ...платоновського року, у в≥к Pisces...ѕлатон≥в р≥к складаЇтьс¤ приблизно з 26 тис. рок≥в ≥ повТ¤заний з ¤вищем т. зв. прецес≥њ-- пов≥льного зм≥щенн¤ точок весн¤ного та ос≥ннього р≥вноденн¤, платон≥в р≥к дор≥внюЇ часу полного обертанн¤ точок р≥внодень по екл≥птиц≥, тобто в≥н зак≥нчуЇтьс¤, коли р≥вноденн¤ повертаютьс¤ у початковий стан. ожному з м≥с¤ц≥в ("еон≥в") такого року в≥дпов≥даЇ ¤к≥йсь знак зод≥аку. ’ристи¤нство почалос¤ в еон –иб (Pisces), ¤кий зараз доходить свого к≥нц¤, на зм≥ну йому приходить еон ¬одоле¤.