МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОСТУЛАТИ
Здавалося б зайвим відзначати методологічні постулати в наукових дослідах. А однак це виявиться основним. Те саме слово, себто слово того самого звучання, змінює в історії своє значення, обсяг зміщений у ньому, зміст чи то поширений, чи звужений, чи спрямований до іншого предмету значенности, чи хоч би значно пересунений у своєму інтенціональному моменті визначення.
Кожне слово поєднане і викликає численні асоціаційні зв'язки в нашій свідомості, а отже і пізнанні. Усі вони випливають разом із змістом слова, як його широка значенева сфера, його клімат чи навіть його світ. Слово того самого звучання в іншому пізнаневому кліматі, в іншій системі цінностей не буде мати тієї самої чи такої самої значеневої сфери та обсягу. Це щоденне явище у філологічних дослідах такого віддаленого від нас світу у часі і просторі як, наприклад, Ріґведа. Більшість незрозумінь чи непорозумінь, а отже зайвих дискусій і недійсних оцінок має тут своє джерело. Для неознайомлених із цим фактом треба його вияскравити. До того роду слів належить і саме слово «Святий» — «Святість», що буде предметом нашого досліду.
Отже: один учений, перекладаючи слово «Святий» з Авести, зауважив і відчув, що в зіставленні з ужитковим і сьогодні щоденним його розумінням, поданим йому через християнізм, це слово може не віддавати вірно чи всебічно, чи основне його значення в «Авесті». Звідси може постати незрозуміння чи невірне зрозуміння тексту. Це слово звучить у мові Авести: «СПЕНТА».
Побачимо, що воно похідне від форми «СЬВЕНТА». Важливе сполучення цього слова у виді «СПЕНТА МАЙНІЮ» перекладається звичайно «СВЯТИЙ ДУХ» чи вірніше: «СВЯТИЙ МИСЛЕ-ДУХ». Наш учений уважав, що слово в цьому та інших місцях не віддає того значеневого змісту, що воно його мало в оригіналі. Тому цей учений пропонує і вживає у своєму перекладі визначення: «ІНКРЕМЕНТАЛЬ СПІРІТ», себто Дух, що приносить РІСТ, отже збільшення Життя, Потуги, Сили, саме Творчий ДУХ ВСЕСВІТУ*.
Коли прийняти таке значення для старого загально-індоєвропейського часу, тоді це важливий ключ до зрозуміння повноти значення СВАНТЕВИТА: це, отже, не тільки БОГ чи ДУХ СВЯТОСТИ, але це саме її ТВОРЕЦЬ, отже — ТВОРЕЦЬ СВІТЛА, РОСТУ, СИЛИ, ПОТУГИ ВСЬОГО СВІТУ, отже БАТЬКО — ТВОРЕЦЬ ВСЕСВІТУ. І саме такий зміст дасть зрозуміння факту, чому святиня Свантевита була такою важливою в світі західно-північних слов'ян, як це побачимо із тексту.
Такі і подібні факти мусимо мати постійно на увазі вже від самого початку дослідів як їх методологічний постулат. Не накидаймо словам їх сьогоднішнього змісту, але спробуймо шляхом сумлінної аналізи дійти саме до його первісного, основного, історичного значення. Не накидаймо словам сьогоднішніх змістів чи асоціаційних сполучень і висновків, на цих асоціаціях спертих.
Наведу коротко інший популярний для зрозуміння приклад із світу «РІҐВЕДИ»: хто не відчує у слові «корова» емоційних зв'язків як «мати-живителька наших дітей і нашої родини», істоту добру і шановану, — той хай не береться читати «Ріґведи», або студіювати старовинні обряди Різдва, в яких господар відвідує з пошаною свою маржинку. Слово «КАВ» сполучене в його уяві із дуже вульгарним значенням, отже, він тільки закотить губи і докаже, що ... йому б пасти корови, а не бути ученим. Ні, я недоречно сказав, — був би з нього і пастух дуже поганий.
А однак, не один раз в науці я стрічаю оці закопилені губи «ученого», що з погордою і упередженням чи то історичного чи, ще гірше, релігійного порядку підходить із своїми упередженнями і готовими — якже вузькоглядними! — засудами до предмету дослідів.
Отже, мусимо мати на увазі цей основний факт, що «СВЯТИЙ» і «СВЯТІСТЬ» уживали наші прапредки в іншому, їхньому власному розумінні святости — як духової і творчої сили й потуги, пов'язаної із потугою світла й вогню у світовідчуванні наших прапредків. Інакше годі було б подумати, що наш князь Святослав — СВЕНТОСЛАВ — міг бути названий так у християнському значенні схимника, відреченця від життя, зокрема відреченця від потуги роду, відреченця від світу і людей, що шукає в монастирях спасення своєї власної душі чи душечки. Для Великого Державотворчого Духа Святослава така назва не підходить і не підходила.
Отже, маємо до діла із іншим значенням слова «Святий» у назві «СВЯТОСЛАВ» іншим від пізнішого змісту цього слова, наданим йому християнізмом. Маючи це на увазі, будемо досліджувати Постать ДУХА СВЯТОСТИ, — СВАНТЕВИТА — у тих текстах, їх залишках чи відгуках, де збереглася якась назва його Істоти, чи хоч би її тінь, затемнена ворожим до нього почуванням.
Мистецька скульптура, яка зображувала Свантевита була, згідно із досліджуваним текстом, Чотириголовою Постаттю. Наш геніальний митець, що перший насмілився показати в смисловому вигляді і світі Божественну Істоту, показав його у виді могутньої чоловічої Постаті із чотирма головами, зверненими в чотири сторони світу.
І, отже, знову підіймали над цією статуєю, як і над іншими т. зв. «поганськими» сміх і насміх. Дивіться Ідол, препоганий Ідол, та ще й із дерева і ось що шанували «погани» як Бога. До нього молилися!
Але ж рівночасно у кожній майже християнській церкві чи костелі можемо побачити Саваофа у виді Старого Діда, обов'язково із сивою бородою, а біля нього інші Члени чи Особи Святої Тройці. Так, скаже християнин-теолог, — але це тільки зображення, а не сам предмет малюнку чи статуї.
Так чому ж твердити, що інакше було у наших прапредків? Це тільки те саме зображення, а не сам предмет зображення. Бачимо, отже, подвійну мірку оцінки. І то всупереч самому фактові, що у християн образи є предметом культу, носяться у процесіях, творять чуда і є святістю.
Вони антропоморфізовані. Примітивна уява вірних антропоморфізує і саму зображену постать. Чи так було у випадку Свантевита? Ні, тут бачимо виразно, що постать є тільки символом, який саме хоче уникнути наївної антропоморфізації. «Чотири» голови, самі ті здавалося б смішні чотири голови символізують — підкреслюю — СИМВОЛІЗУЮТЬ — чотири сторони світу, над якими володіє і які утримує Найвища Істота, Найвище Небо — ІСТОТА — Найвища Святість. Тут виразно що школа йонської філософії, коли шукала праосновного первня, з якого сконструйований світ, шукала цього первня як метафізичного елементу, а не як матеріалістичного елементу. «ВОГОНЬ» — «ЗЕМЛЯ» — «ВОДА» — це все живі і творчі «первні», а не елементи хімії. І навіть славний для матеріалістів Демокріт зовсім не був матеріалістом. А ВОГОНЬ Геракліта це теогонія ВОГНЮ і СЛОВА, і СЛОВА як ВОГНЮ, і слова як основи Буття. Але вся ця велич концепцій пропадає в матеріалістичній інтерпретації «учених». Чи це має відношення до нашої праці?.. Але ж, очевидно!
Буде мова про ВОГОНЬ. Це не хімічний первень чи процес, а жива світотворча СИЛА-ІСТОТА.
Тут поети кращі від учених. Писала Леся Українка, що «тут у лісі немає нічого мертвого. Тут все живе!» Найживіше є Світло і Вогонь. І світотворча Святість!
ПриміткиАвестійське 
перекладається як сприятливий, милосердий, щедрий, святий, той, що процвітає, той, що сприяє достатку, зростаючий, наслідки діяльності якого-- зростання (Див. Авестійський словник). Отже, переклад словосполучення 
як "incrimental spirit" ("дух зростання") є дійсно відповіднішим сучасній мові, аніж "святий дух", бо останнє сприймається більшістю людей як суто християнське поняття.
Пор. також християнське значення слова святий-- "той, хто наділений християнським богом специфічною силою або якістю" або "якість, властива християнському богу".
Також пор., напр. християнське і початкове значення слов’янського слова "блаженний"-- хр. "те саме, що і святий; дуже щасливий", первинне значення-- прикметник до слова благо, тобто добрий, який має добробут, тобто має благо.