ЮМНА І КИЇВ В АДАМА БРЕМЕНСЬКОГО
У перегляді наших джерел не можемо поминути Адама Бременського. Джерело добре відоме в історіографії, щоб спинятися над його обговоренням. Численні вістки про слов’янські народи, переліки їх назв, пов’язані із згадками про них чи описами, вимагали б чимало праці. У нашу студію не внесе це джерело нічого істотно нового, хоч воно й найстарше. Але ж воно і важливе. Стрінемо в ньому характеристику народу, які визнавали своїм Божеством Свантевита - Сварожича - Радогоста. Знайдемо при нагоді цікаву для наших читачів згадку про Київ. Наведемо, отже, декілька фраґментів із другої книги його “Ґеста Гамбурґенсіс Екклесіє”.
Невідомі нам дати із життєпису Адама Бременського, але відомо що його “Ґеста” написані напевно перед 1076 роком.
У цій книзі Адам Бременський дає перелік назв слов’янських племен між Лабою і Одрою. Між цими племенами найпотужніші є Ретарії.
“Їхнє місто, відоме в цілому світі Ретра, є осідком ідолопоклонства, де збудовано велику святиню демонам, із яких найважніший є Редіґаст. Його статуя із золота, його приміщення з пурпура. Саме місто має дев’ять брам, і є окружене глибоким озером, через яке веде дерев’яний міст, і вільно по ньому проходити тільки жертвоприносцям або бажаючим почути пророчню...
... до тої святині веде із города Гаммбурґа подорож чотирнадцяти днів...
19. Поза лютіцами (себто лютичами — прим. В. Ш.), яких зовуть теж іншим іменем “вільців” стрічає нас ріка Оддара, найбагатша ріка Склявонії. На її березі, де вона вливається у Скитські Води (себто Балтійське Море — прим. В. Ш.) являється вельмишанований город Юмна, дуже бажане місце відвідин для варварів і греків, які мешкають довкруги. Тому, що на славу цього городу розказують великі і майже неймовірні речі, я вважаю цікавим уставити тут дещо, що заслуговує на відмічення. Це є справді найбільший з усіх городів, які є в Європі. Живуть там Скляви й інші народи, греки і варвари. Навіть саксонцям, які приходять вільно тут мешкати на рівних правах із іншими, звичайно тільки так, що вони під час свого побуту не виявляють прилюдно свого християнства (себто не відправляють прилюдно своїх Богослужінь — прим. В. Ш.). Бо всі є тут у заблуді поганського ідолопоклонства. Але зрештою, що відноситься до звичаїв і гостинності, то не можна знайти другого народу, який був би більше гідний пошани і готовий до гостинності. Це місто, яке є багате всіма товарами народів Півночі, має теж усі можливі приємності і рідкісні розваги...
... від Юмни, їдучи кораблями, можна причалити за 14 днів до Острогарду в Русі, столицею якої є Хіве (себто Київ — прим. В. Ш.), що є суперником скипетру Константинополя, одна із найвеличніших гордощів Греції”.
Стільки наведень. Не будемо розплутувати безнадійно заплутаної термінології Адама Бременського. Я навів це місце головно для характеристики населення городів Ретри і Юмни.
Де ж сьогодні цей найбільший в Європі город Юмна, що був там, де ріка Оддара, себто сьогодні Одра, впадає у “Скитські Води” — Скитські Води в 11-тому столітті!!! Що ж це за Скити, що в одинадцятому столітті їхніми водами було Балтійське море!!! І що ж це за “греки”, що були поганськими ідолопоклонниками в одинадцятому столітті і жили в Києві, а цей Київ був суперником для скипетра Царгороду, теж грецького, і цей Київ був однією із найвеличніших гордощів... тієї ж Греції. Он яка мішанина назв, але із неї якже виразно прозирає слава і могутність Києва.
Мішали нас греки із скитами і всі землі на північ від берегів Синього Моря — Руського Моря, називали “Скитією”. Називали “скитами” ще Лев Диякон воїнів Святослава та й усю тодішню Русь, хоч знав він назву “гой Рос”, як я це доказав у моїх працях про Святослава. Отже, ще й північні води старої Руси звалися Скитськими. А тут ще й на додаток помішання — Адам Бременський виразно мішає нас із греками, хоч бувало, що жили й греки у славному Києві.
Як я згадав, не будемо всіх тих помішань розплутувати. Поза тими подробицями чи важливими справами залишиться важливе для нашої студії ствердження про надзвичайну гостинність громадян города Юмни.
Залишиться теж важливе ствердження про славу великого Києва, який у той уже час уважали далекі народи в Західній Європі городом із казки, що був суперником для скипетра Царгороду. Славним київським купцям оплачувалася довга їзда лодіями аж на острів Волинь, щоб торгувати багатством Києва і багатством усіх північних народів. Були для тих купців усякі розваги в Юмні і в... Царгороді цілі квартали, бо такі привілеї виборювали від гордої Візантії Олег, Ігор, Святослав, Володимир.
Де ж сьогодні цей город Юмна? І де була Ретра? Де була Святиня із золотою статуєю Радогоста ?
Почуємо від одного “знавця”, який має марку поважного вченого, що це все байка й вигадка, що іншого і ніде такого не було, а Радогоста цей “учений” — як сам скаже — “викинув на сміття”.
Цим ученим, що таке писав, був А. Брюкнер, польський учений, а писав він таке у своїй праці п. з. “Мітологія слов’янська”, виданій у 1918 році.
Трохи поспішився Брюкнер із своїми нищівними “науково-скептичними” висновками. Треба було заждати декілька років на... розкопки Шухгардта, уже згадуваного в нашій праці.
Шухгардт відкрив, що город Ретра, інакше Радогост, був оточений подвійним валом, зовнішнім і внутрішнім. Внутрішній вал мав три брами із високими вежами укріплень, які немов три великі “зуби” виставали над оборонними валами: звідси назва “урбс трікорніс”, як у тексті, який треба так само перекласти. Город Тризубий — бож знав Гельгольд латину настільки добре, щоб відрізнити трикутник від трьох зубів високих веж, характеристичних для вигляду цього городу. Шухгардт, одушевлений величністю заложення будови, назвав цей город Партеноном Півночі. І навіть було йому аж дивно, що цей Партенон Півночі збудували... слов’яни.
Дивно і нашому Адамові Бременському, що ці слов’яни вгощали у своєму городі на рівних правах також... саксонців. Дивно, аж дивно.
Вони були такої доброї вдачі і такі гостинні. Одною із назв їхнє Божество називалося РАДОГОСТ. Тут не треба... протоіндоєвропейського, щоб пояснити українцеві цю назву Божества. Радогост, чи Радогощ, це очевидно одна із назв, означає прикмету їх Бога Святости. Він Радий Гостям. Це було теж заповіддю цілого города. Назвою Божества і назвою города, ось так як Атени. Чому ж викидати цю назву на смітник, коли вона навіть тільки в одному городі була відома. Але чи в одному городі. Його справжньої назви чужинець не почув. Бож і написаний під статуєю напис “Сварожич” був тільки “патронімікон” себто назвою по батькові. Насправді всі ці три назви, — це зовсім ясне — відносяться до одного того самого Божества — Свантевита — Сина Сварога — із численними іншими означеннями у гимнах і в молитвах.
Де ж шукати сьогодні цих городів... знищених ревними германцями, визнавцями християнізму, громадянами Священної Римської Держави Німецького Народу, як звалася Німеччина Оттонів чи Гайнріхів. Розуміємо, чому дивувався Адам Бременський цій гостинності громадян Юмни. Бож за цю гостинність вони відплатили їм цілковитим і повним знищенням. Щоправда, і інші слов’янські “браття” у сателітній службі цієї “Святої Німеччини” прикладали руку до цього знищення. Злочинну братовбивчу руку. Дивні є шляхи й закони історії.