¬»—Ќќ¬ »
“ак, висновк≥в треба. ћаЇмо перед собою величезний матер≥ал факт≥в. ћаЇмо перед собою ц≥лу добу боротьби двох св≥т≥в: церковно-христи¤нського ≥ народно-словТ¤нського.
÷ерковно-христи¤нський св≥т озброњвс¤ в динам≥чну потугу т. зв. У—в¤тоњ –имськоњ ≤мпер≥њ Ќ≥мецького ЌародуФ (УDas heilige römische Reich der deutschen NationФ). –им ≥ воюючий христи¤нський ун≥версал≥зм, заснований на традиц≥¤х римськоњ ≥мпер≥њ, знайшов добре знар¤дд¤ ≥ збройне рамТ¤ дл¤ свого намаганн¤ установленн¤ св≥тового тотал≥таризму. Дѕоганськ≥Ф народи мають бути навернен≥, або винищен≥. Ќавернен≥ Ч це значить упокорен≥ м≥л≥тарною силою ≥ п≥длегл≥ св≥тсько-церковн≥й влад≥ держав завойовник≥в. ÷е означало також грабунок св¤тинь ≥ майна завойованих, установленн¤ дес¤тин на п≥дкорених земл¤х, а дал≥ Ч т≥лесного рабства. ÷е також р≥ст ≥ експанс≥¤ нац≥й пануючих ≥ завойовник≥в. √ерманськ≥ племена ≥ народи, войовнич≥ ≥ без того, знайшли тут оправданн¤ завойовницьких ≥ загарбницьких поход≥в на ц≥л≥ стол≥тт¤
Ќайповн≥шу картину ц≥Їњ н≥мецько-германськоњ експанс≥њ на сх≥д знаходжу у сол≥дн≥й ≥ чесн≥й науков≥й прац≥ ƒжеймса “омпсона п.з. Д‘еодальна Ќ≥меччина, видан≥й ”н≥верситетом у „≥каго, у 1928 роц≥, а зокрема в њњ розд≥л≥ п. з. УЌаверненн¤ словТ¤нФ. Thompson James Westfall: Feudal Germany, Univ. of Chicago Press, 1928. ДThe Conversion of the SlavesФ.
ѕрац¤ заснована головно на самих же н≥мецьких джерелах ≥ треба дивуватис¤, що так мало ≥з њњ висновк≥в знаходимо у т. зв. У≥стор≥¤х св≥туФ, а нав≥ть в ≥стор≥¤х поодиноких народ≥в. ѕер≥од розбишацькоњ експанс≥њ германських народ≥в, прикритих благословенн¤ми –иму на Усв¤т≥сть ≥мпер≥њФ повинен би бути забутий або прикритий.
“им часом: зах≥дньо-словТ¤нськ≥ племена ≥ народи, надбалт≥йськ≥ словТ¤ни ¤к ≥ балт≥йськ≥ народи в обличч≥ смертельноњ загрози ставили довгий ≥ р≥шучий спротив. Ўл¤х цього спротиву позначений в≥домими ≥ нев≥домими кривавими погромами, паленн¤м св¤тинь, св¤тих статуй, винищуванн¤м народ≥в ≥ тривалими завоюванн¤ми здобутих терен≥в.
Дј овш≥м це њм зробите: в≥втар≥ њх порозвалюЇте, а стовпи њх порубаЇте на др≥бн≥ кусочки, а гањ њх посв¤чен≥ вирубаЇте, а р≥зьблен≥ њх статуњ вогнем попалитеФ (ћойсей, V. 7. 5.).
Ќа шл¤ху цього походу знищенн¤ ≥ завоюванн¤ упав у ≥стор≥њ хоробрий нар≥д ѕрус≥в, а њх земл¤ стала твердинею герман≥зму. ривавий тевтонський ќрден ’рестоносц≥в закуЇ в зал≥зн≥ диби Ћитву ≥ Ћитвон≥ю. “ут ще далеко не все висунете на св≥тло денне. Ќаш≥ джерела наведен≥ у ц≥й прац≥ мали засв≥дчувати тр≥умф воюючого христи¤н≥зму над т. зв. УпоганамиФ. ≤з панег≥ричних ≥стор≥й цих поход≥в устаЇ перед нами всього дек≥лька картин ≥ дек≥лька в≥домостей про њх в≥ру. Ќе були вони призначен≥ ан≥ на звеличенн¤, ан≥ на св≥доцтво, ан≥ на вивченн¤ ц≥Їњ знищеноњ в≥ри. Ќавпаки, наведен≥ згадки мали засв≥дчувати славу здобичник≥в ≥ мудр≥сть тих, що веден≥ жорстоким фанатизмом, наштовхували амб≥ц≥њ ≥ жорсток≥сть своњх кн¤з≥в до злочин≥в убивства народ≥в ≥ њх в≥ри. ќтже, помимо њх бажанн¤ устаЇ перед нами струнка ≥ монументальна велич, сон¤чна ос¤¤н≥сть ≥ надхнениа вишинн≥сть в≥ри ≥ мудрости наших прапредк≥в. ”стаЇ, щоб н≥коли не погаснути ос¤йна постать —вантевита.
≤ те, що перше кидаЇтьс¤ у в≥ч≥ при зустр≥ч≥ ≥з цим Ѕожеством, це сама превисока ≥ ¤к же сучасна теолог≥¤ ≥ теогон≥¤ його постат≥. ѕ≥дчас п≥зн≥шого цькуванн¤ староњ нашоњ предк≥вськоњ в≥ри христи¤нськ≥ пропагандисти усе воювали закидом, що ц¤ в≥ра була прим≥тивна, ан≥м≥стична, обожнююча Умертв≥ стовпиФ, чи ¤кусь там обмежену УсилуФ т. зв. УприродиФ. ÷¤ УприродаФ за вченн¤м христи¤нського дуал≥зму мала бути УмертвоюФ ≥ ДбездушноюФ. “. зв. ДпоганиФ почитали щось ДмертвеФ. њхн≥ статуњ мали б бути самими ДбогамиФ Ч писаними зг≥рдливе з малоњ букви.
ѓх же Ѕог Ч себто Ѕог христи¤нський Ч ¤к вони вчили, це мав би бути Їдино-живий Ѕог, ¤кий мав нав≥ть ¤к чолов≥к з≥йти на землю, вродившис¤ непорочне ≥з лона матер≥ одного народу. “ак немов би вже хочби стара грецька в≥ра не вчила про син≥вство Ѕоже численних героњв в≥д њх живих ≥ чолов≥копод≥бних Ѕожеств. ўоб≥льше численн≥ старовинн≥ народи, т≥ ≥з великих, в≥рили у своЇ Ѕожественне походженн¤. —тр≥чаЇмо в ≥стор≥¤х теогон≥ю численних нац≥й в ≥стор≥њ. ” тому числ≥ украњнц≥ в≥рили, що вони Ї внуками ƒаж-Ѕога. Ќе самим УдеревомФ ≥ не самим УстовпомФ був, отже, њх ƒ≥до.
≤ не просто Усл≥поюФ ≥ УмертвоюФ Усилою природиФ був њхн≥й Ѕожественний ƒ≥до, але св≥домою св≥тотворчою ≥ животворчою Ѕого-≤стотою, “ворцем ус≥Їњ ¬сеживоњ ¬селенноњ, а в н≥й людини чи нашоњ нац≥њ.
јле ж такими вигадками ≥ н≥сен≥тниц¤ми зогиджували христи¤нськ≥ апологети, чи пак пропагандисти, у¤вленн¤ старовинн≥ про Ѕожество, ≥ њм удалос¤ упродовж стол≥ть закр≥пити такий ненауковий, нед≥йсний ≥ викривлений погл¤д про розум≥нн¤ Ѕожества старовинними дохристи¤нськими в≥руванн¤ми. ” такому образ≥ доказом сили њх власного Ѕога мало бути те, що статуњ були порубан≥ ≥ це сталос¤ безкарно: ƒив≥тьс¤! Ќ≥чого не сталос¤! Ќаш Ѕог дужчий! “ак≥ УаргументиФ виразно стр≥чаЇмо в наших текстах, чи теж: у хрон≥ках христи¤нських монах≥в староњ –уси.
Ќе впав вогонь ≥з неба ≥ не запалив землю п≥д погромниками. њх Ѕог, ™гова чи ’ристос сильн≥ший! —тр≥чаЇмо часто в ≥стор≥њ христи¤н≥зму цей аргумент там, де руйнуютьс¤ св¤тин≥. —илу цього аргументу бачать христи¤ни сьогодн≥, коли то њх власн≥ св¤тин≥ руйнуютьс¤ в ≥мТ¤ безбожницького лен≥н≥зму. Ќевже знищенн¤ народу ≥ його в≥ри Ї непомильною познакою св¤тост≥ чи правди завойовника?!.. “≥льки Ўевченко пророкував, що Усонце стане ≥ осквернену землю спалитьФ. „им же ж була вона осквернена, ¤к не злочинами насильства народу над народами?
јле не будемо ще тут розгл¤дати ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ у св≥тл≥ вченн¤ про ≥сторичний карман народ≥в. Ќе будемо теж ув≥ходити в оц≥нку концепц≥й ДприродиФ ≥ св≥ту в систем≥ христи¤н≥зму.
—твердимо натом≥сть виразно, що у св≥тл≥ наведених джерел у в≥дношенн≥ до концепц≥њ —вантевита стр≥чаЇмос¤ ≥з Ѕожеством високоњ теолог≥чноњ д≥йсност≥.
÷е Ѕог —в¤тост≥, Ч а —в¤т≥сть, ¤к ¤ вже вказував, е основним атрибутом Ѕога та самою його сутн≥стю.
Д—в¤тий Ѕоже, —в¤тий р≥пкий, —в¤тий Ѕезсмертний!Ф Ч мол¤тьс¤ христи¤ни.
≤ так теж молилис¤ вже споконв≥ку наш≥ предки, а њх розум≥нн¤ —в¤тост≥ було куди глибше, жив≥ше ≥ св≥тотворче н≥ж у св≥тозаперечлив≥й ≥ св≥тов≥двернен≥й систем≥ христи¤н≥зму.
—вантевит Ч це Ѕог —в¤тост≥. ≤ тут першим питанн¤м дл¤ пор≥вн¤льного в≥рознавства повинно бути питанн¤, що це Ї —в¤т≥сть? яка це —в¤т≥сть лежить в основ≥ розум≥нн¤ атрибуту —в¤тост≥ Ѕога? яка њњ природа, бо ж христи¤нська теолог≥¤ знаЇ к≥лька њњ вид≥в чи значень.
“акого питанн¤ наука, а головно христи¤нська теолог≥¤, соб≥ не завдала. ≤ всупереч сам≥й назв≥ ≥ ≥стот≥ було УздеірадованоФ Ѕожество —вантевита до типу УпоганськогоФ у жахливому спрощенн≥ цього розум≥нн¤, ≥з виразними елементами знец≥ненн¤ ≥ зневаги.
я вже стверджував, що —в¤т≥сть —вантевита не дастьс¤ вм≥стити у христи¤нсько-церковне розум≥нн¤ цього пон¤тт¤. ћоже найближче ще Ї пон¤тт¤ У—анктум јвіустумФ Ч УSanctum AugustumФ Ч себто У—в¤т≥сть Ѕлаженноњ ўасливост≥Ф, але й це пон¤тт¤ не в≥ддаЇ јктивноњ, осм≥чноњ, “ьмоборчоњ —в¤тост≥ —вантевита. ÷е не стан ƒуш≥ Ћюдськоњ чи ƒуш≥ Ћюдинопод≥бного Ѕожества. ÷е стан ц≥лого ¬сесв≥ту!
≤ вже тут треба впасти на кол≥на перед осм≥чною ¬еличчю такого розум≥нн¤ Ѕожества. Ќав≥ть христи¤нськ≥ теологи нашого часу п≥знають, ¤кий маленький, ¤кий анахрон≥чне обмежений у час≥ ≥ простор≥ Ї той малесенький св≥точок, ¤кий упродовж стол≥ть затискав хочби пон¤тт¤ Унеск≥нченого св≥туФ видвигнено в ≥сторичних часах теолог≥Їю ƒжордана Ѕруна, спаленого на вогнищ≥ п≥сл¤ семи л≥т увТ¤зненн¤ за УЇресьФ Упоширити св≥тФ.
—таровинне розум≥нн¤ всесв≥ту нашими прапредками було в≥льне в≥д теолог≥чних обмежень. Ќеск≥нченний —в≥то-—в≥тло-ƒуховий ѕрост≥р над нами це —варог. …ого д≥юча, про¤влена —в≥тло-≤стота у нашому св≥тлосв≥т≥ Ч це його —ин —вантевит, чи точн≥ше його сини ≥з р≥зними назвами.
ўоб≥льше! ”же в нашому стор≥чч≥ клюЇтьс¤ в науц≥ наукове пон¤тт¤ астроф≥зик≥в, ¤к≥ поб≥ч У—в≥туФ тa ще незрозум≥лого дл¤ них Уѕротисв≥туФ.
÷е —вантевит веде ¤кусь невидиму осм≥чну Ѕоротьбу ≥ тим Уѕротисв≥томФ модерноњ науки.
ƒозволю соб≥ навести тут ще додаткове джерело хрон≥кар¤ ≈ббона до цих моњх стверджень теолог≥чноњ натури.
Ѕуло дл¤ ≈ббона Ч а також дл¤ п≥зн≥ших Ч важливим питанн¤, що означають три голови “риглава у ўетин≥. ≈ббо залишуЇ вир≥шаючу в≥дпов≥дь:
У...summum eorum deum tria habere capita, quoniam tria procurat regna, id est coeli, terrae et inferniФ. (Hilferding, 167)
ќдин ≥з найстар≥ших хрон≥кар≥в, ще не з≥псований п≥зн≥шою пропагандою, засв≥дчуЇ безпосередньо високий теолог≥чний характер “риглава. “риглав це Ѕог Ѕог≥в ≥з ўетина. ÷е р≥зновидн≥сть розум≥нн¤ —вантевита, п≥знаваного в ≥ншому аспект≥. ¬≥н маЇ три голови, Убо п≥д його владою Ї три держави, а саме Ќеба, «емл≥ ≥ ѕ≥дземелл¤Ф.
“о це тоб≥ не в≥тер, ан≥ не пов≥тр¤, ан≥ не стовп, марний пропагандистичний брехуне! ÷е нав≥ть не лютий ƒемон одного народу, що хоче ц≥лий св≥т завоювати через знищенн¤. Ќ≥!
÷е теолог≥чне Ѕожество пар ексл¤нс, що волод≥Ї трьома св≥тами, видимими ≥ невидимими.
—вантевит воюЇ не з марними данц¤ми, Ч але з його ворогами, з ворогами осмосу Ч ≥ ѕсихо- осмосу, Ч з ворогами —в≥тла ≥ —в≥ту Ч ≥з невидимим ворожим ѕротисв≥том, ¤кого ≥снуванн¤ в≥дкривають при к≥нц≥ 20~то стол≥тт¤. …ого ≥нь ≥ ћеч це т≥льки у¤влен≥ символи —или ¬олодар¤ ¬сесв≥ту, a ц≥лий цей ¬идимий ≥ ƒ≥йсний дл¤ нас ”сесв≥т Ї —ином —варога.
—вантевит Ї також —ином Ѕога. јле не марним Їдиним „олов≥ком, ¤кого Ѕатько посилаЇ на самозатрату, щоб р¤тувати непослушн≥ мурашки людського роду. —варог ≥ —вантевит Ч це Ѕожества осм≥чного –озм≥ру ≥ осм≥чного Ћаду. Ћюдина утратила разом ≥з старовинною в≥рою оце величне ≥ св≥тотворче в≥дчутт¤ велич≥ ∆ивого осмосу ≥ свого в ньому м≥сц¤ та повТ¤заност≥ ≥з ним.
≤ хоч ”сесв≥т сьогодн≥ б≥льший н≥ж у¤вл¤ли соб≥ наш≥ предки, але може в≥н т≥льки б≥льше вим≥рний, бо все одно вони у¤вл¤ли його безконечним, Ч то все ж саме сьогодн≥ схил¤Їмо нашу горду козацьку голову в поклон≥ перед Ѕожеством ¬сесв≥ту Ч Ѕатьком ≥ —ином.
≈ббо, складаючи своЇ св≥дченн¤, напевно не здавав соб≥ справи, що послужить воно дл¤ опрокиненн¤ п≥зн≥шоњ забр≥ханост≥ христи¤нськоњ пропаганди проти староњ в≥ри словТ¤нських народ≥в буц≥мто вона була чи не найприм≥тивн≥шою в ™вроп≥. Ќа жаль, за ц≥Їю пропагандою п≥шли численн≥ науковц≥ ≥ досл≥дники, ¤к≥ не догл¤нули н≥ глибини, н≥ висоти утраченоњ в≥ри ¤к душ≥ народу, ≥ верзли про ан≥м≥зм, прим≥тив≥зм чи обожнюванн¤ самих сил природи.
—аме цю в≥др≥зану чи в≥друбану голову “риглава було вислано пап≥ римському ¤к тр≥умфальний трофей здобичник≥в, ¤к це ми читали у власних св≥дченн¤х цих варвар≥в. я завдав соб≥ даремного труду шукати њњ в каталогах скарб≥в старовинного мистецтва ¬атикану. я знав, що мо¤ прац¤ даремна, але дл¤ науковоњ докладност≥ мен≥ потр≥бне було ≥ таке ствердженн¤ ÷ю в≥друбану голову Ѕожества не посилали там дл¤ збереженн¤ ¬она мала бути доказом обезголовленн¤ в≥ри ц≥лого народу ≤стор≥¤ не записуЇ такого злочину ¤к Уде≥цидФ, хоч вона добре знаЇ геноцид. јле ж наш≥ св≥дки добре знали, що не можна тривало опанувати –уг≥њ, без знищенн¤ њњ головноњ св¤тин≥, св¤тин≥ —вантевита. ÷е важливий досв≥д ≥стор≥њ.
ј найважлив≥ший висновок дл¤ нас, дл¤ тих, що в глибин≥ прадавност≥ шукають м≥цного кор≥нн¤ дл¤ росту у висота сучасноњ ≥стор≥њ Ч це наступне.
ћи не забудемо в≥з≥њ ќрдену триста лицар≥в на доб≥рних кон¤х, мабуть б≥лих, що бережуть св¤тиню, борон¤ть у св≥т≥ ѕравду ≥ ¬олю, а разом ≥з тим житт¤ свого народу. —ьогодн≥ њх завданн¤ значно поширене, бо ж Ћад ≥ «аконн≥сть ≥ ≤Їрарх≥ю треба установити у ц≥лому св≥т≥.
Ѕлискуче потвердженн¤ моњх висновк≥в про ™дино-Ѕожество словТ¤нськоњ в≥ри у форм≥ генотењзму знаходжу у ¤скравому ствердженн≥ √ельмоньда, ¤ке з уваги на його надзвичайна доказову вагу наводжу в ориг≥нал≥ ≥ в переклад≥.
Ћатинський ориг≥нал:
УInter multiformia vero
deorum numina, quibus arva silvas, tristitias atque voluptates attribuunt, non
diffitentur unum deum in celis ceteris imperitantem, ilium prepotentem celestia
tantum surare, hos vero distributis officiis obsequentes de sanguine eius
processisse et unumquemque eo prestantiorem, quo proximio-rem illi deo
deorumФ.
(Helmondi Chron. Slavorum,
1.83)
” переклад≥:
ѕом≥ж многовидними по¤вами Ѕожеств, ¤ким приписуют≥ волод≥нн¤ пол¤ми, л≥сами,
жалощами чи розкошами, не бракуЇ ѓм в≥ри в ќдного Ѕога, ¤кий у небесах
володарствуЇ над ус≥м ≥ншим. ÷ей ѕремогутн≥й Ѕог володарюЇ саме над небесними
≤стотами, а вони виконують призначен≥ њм обовТ¤зки; а поход¤ть вони ≥з його
кров≥ ≥ кожний ≥з них тим визначн≥ший, чим ближчий в≥н до цього Ѕога
Ѕог≥в.
(√ельмольд: —ловТ¤нська хрон≥ка,
183)
Ќе можна ¤сн≥ше. ≤снуЇ ќдин Ѕог, ¬олодар на небесах ≥ над ус≥ма небесними ≤стотами. ”с≥ вони над≥лен≥ ¬ладою над ¤коюсь ѕотугою св≥ту Ч ¤к ѕол¤ ≥ Ћ≥си, чи ¤к ѕсихолог≥чн≥ ѕотуги —траждань ≥ –озкош≥в.
”с≥ вони Ї јспектами ќдн≥Їњ ¬ол≥ ≥ ќдн≥Їњ ѕотуги. Ќайвищий Ѕог Ї ћногопро¤вний ≥ ћногопотужний. ”с≥ ц≥ Ѕожественн≥ ≤стоти постали ≥з його ™диноњ ров≥. ров Ч це “ањнство —≥мен≥ ≥ –озроду. “ањнство ћножества ≥ ™дност≥. ќдне ≥з найб≥льших “ањнств дл¤ всього ѕерв≥сного ≥ “епер≥шнього Ћюдства.
ћ≥ж цими ћноговидними Ѕожеськими ≤стотами ≥снуЇ ≤Їрарх≥¤ ѕостанн¤. ™ ближч≥ до його Ќебесно-¬исотноњ ≤стоти ≥ Ї дальш≥ походженн¤м. јле вс≥ вони над≥лен≥ та Ї ви¤вами його Ѕожественноњ ѕотуги (нум≥на мульт≥форм≥¤!).
як його звати. ” моњй прац≥ про Ќайвище —в≥тло ¤ доказав, що його людське, прасловТ¤нське ≥мТ¤ звучало Д—варогФ.
Ќайближчий його —ин Ч —варожич Ч зветьс¤ у наших текстах —вантевит. јле мав в≥н ≥ ≥нш≥ назви ≥ ≥нш≥ ѕотугопро¤ви вбачали основою його назв ≥ його ≤стоти. ћи п≥знали ≤стоту ѕершого —варожича, ƒ≥Ївого ¬олодар¤ —в≥т≥в ≥ ƒуховоњ —утност≥ ¬сесв≥ту.
„и ж треба ¤сн≥ших доказ≥в? √ельмольд, ¤к теж н≥ один ≥з наших автор≥в джерельних документац≥й, не був прихильником старословТ¤нськоњ в≥ри ≥ не був за≥нтересований у њњ похвалах. Ќавпаки, Ч повторюю, Ч основний закид дл¤ розбиванн¤ ц≥Їњ в≥ри був рац≥онал≥стичний закид њњ сповидноњ многобожественност≥.
ј ось стр≥чаЇмо пр¤ме ≥ ¤вне, ¤к теж р≥дк≥сне чи вињмкове ствердженн¤ про саму теолог≥ю ≥ теолог≥чну ≥Їрарх≥ю Їдинокровних Ќебесних ≤стот, в≥д Ѕатька ≥сход¤щих.
—в≥доцтво не Ї Їдиним. “ут пригадаю моњм читачам ≥ досл≥дникам св≥доцтво ѕрокоп≥¤, наведене вже остомаровим у скороченн≥, а мною у довшому текст≥ у прац≥ про Уƒунай, ƒн≥про ≥ ƒн≥стерФ.
ѕригадую:
У¬они в≥р¤ть в одного Ѕога, творц¤ блискавиц≥ ≥ гром≥в, ¤кий Ї ¬ќЋќƒј–≈ћ ”—№ќ√ќ —¬≤“”, ≥ жертвують йому вол≥в та ≥нш≥ жертвоприношенн¤Ф.
ўоб≥льше, остомарову було в≥доме наведене м≥сце √ельмольда, хоч наводить його т≥льки у нотц≥. я вже стверджував, що знаменита прац¤ остомарова, спалена московською цензурою, заслуговуЇ на перевиданн¤ ≥ докладне вивченн¤.
ўо ж бачимо? Ќа двох к≥нц¤х словТ¤нського розселенн¤ у двох епохах стр≥чаЇмо те саме св≥доцтво про ™дино-Ѕожество словТ¤н у вигл¤д≥ генотењзму.
” ѕрокоп≥¤, ¤кий мав д≥ло ≥з старовинним украњнським лицарством, висовуЇтьс¤ саме ѕеруновладн≥сть ≤стоти Ќайвищого Ѕога, його Ѕойова ¬ладо-ѕо¤ва у св≥т≥. јле ж ≥ —вантевит маЇ свого Ѕ≥лого он¤ ≥ ћеч, щоб в≥в в≥н своњ боњ у Ќебесах Ќайвищих. Ќаш≥ ≥сторичн≥ боњ на «емл≥ були в≥дбиткою того осмотворчого Ѕою, що творить —в≥тлий ƒќЅ–ќЋјƒ.
–≥зно називали в≥щуни те, що Ї ќдне.
ќсь на скел¤х ≤рану викутий у гран≥тах наступний напис:
УBaga vazraka Auramazda hya imam bumim ada hya avam acmana ada hya martiyam adaФ
” переклад≥:
¬еликий Ѕог Ї јгурамазда,
¤кий дав (створив) цю землю,
¤кий дав це небо
¤кий дав (створив) Ћюдину.
“ут Ќайвище Ѕожество зветьс¤ јгура-ћаздою, Ч у молодшому текст≥ јгурамаздою, Ч а це значить Ѕожественне ƒобро ≥ —в≥тло.
’то ж не побачить тут поза ≥ранською мовою ту саму Ѕого-≤стоту, що зветьс¤ —варог, —вантевит јгура-ћазда, чи ѕерун, чи ще ≥ншими ≥менами.
¬ напис≥ на скел¤х стр≥чаЇмо однак назву Ѕаіа Ч Ѕог. ≤ цей напис веде нас до дальших досл≥д≥в над сутн≥стю Ѕога ≥ його розум≥нн¤ народами в ≥стор≥њ людства. ≤ це саме, що досл≥ди над численн≥стю його назв ≥ над ™дн≥стю ћногопро¤вних ѕотуг у осмосах. ћульт≥форм≥¤ нум≥на!
ј в наших хрон≥ках. ћонахи, що њх писали, були так сповнен≥ богопротивною ненавистю до староњ украњнськоњ в≥ри, що не залишилос¤ нам н≥чого ≥з памТ¤т≥ про них окр≥м дек≥лькох назв у перечисленн≥ т. зв. Д¬олодимирових бог≥вФ. ≤ тому ми мусили шукати сл≥д≥в нашоњ правди ≥ в≥ри у чужих, хоч також. ворожих джерелах.
јле Ї ≥ далекий в≥дблиск ц≥Їњ правди ≥ в одн≥й ≥з наших хрон≥к, саме в м≥сц≥, де при нагод≥ наведенн¤ ’рон≥ки ћал¤л≥, автор здобувс¤ на вбогий коментар ≥ поверхове з≥ставленн¤ де¤ких грецьких назв ≥з староукрањнськими. ѕри ц≥й нагод≥ згадуЇ в≥н про —варожич≥в. «а ц≥Їю хрон≥кою ƒажбог це також —варожич, себто син —варога. јле розгл¤д ц≥Їњ хрон≥ки може бути предметом дальших досл≥д≥в, ¤к≥ мусили бути п≥дготован≥ моњми попередн≥ми прац¤ми в≥дносно старословТ¤нськоњ ≥ староукрањнськоњ в≥ри. Ѕудемо займатис¤ преулюбленими —инами —варога, одн≥Їњ кров≥ ≥з ним та ≥з нами, онуками ƒажбога —варожича.
Ѕ≥бл≥ограф≥¤
ѕредмет наших досл≥д≥в вТ¤жетьс¤ нерозривно з ≥стор≥Їю п≥вн≥чно-зах≥дноњ словТ¤нщини. ќстр≥в лужицькоњ культури чудом збер≥гс¤ серед заливу германськоњ експанс≥њ ≥ з природи реч≥ мусив бути обн¤тий моњми досл≥дами, головно мови ≥з виразними сл≥дами ц≥кавих чи нав≥ть Їдинозбережених архањзм≥в.
”с≥ ц≥ дбайлив≥ досл≥ди т≥льки зм≥цнили мою тезу про основну рел≥г≥йнокультурну Їдн≥сть ѕрасловТ¤нщини ≥ старословТ¤нськоњ доби поодиноких племен ≥ народ≥в, нав≥ть у п≥зн≥ш≥й доб≥ њх спец≥ал≥зованого розвитку. ќдначе, розм≥ри прац≥ дозволили мен≥ зосередитис¤ головно на центральн≥й проблем≥ прасловТ¤нських Ѕожеств. “ому величезну к≥льк≥сть опанованого матер≥алу довелос¤ залишити без обговоренн¤. ÷ей матер≥ал можливо буде використаний у дальших студ≥¤х над фольклором та ≥сторичною етнограф≥Їю старословТ¤нського св≥ту.
Ѕ≥бл≥ограф≥¤ предмету Ч величезна. —л≥д ствердити, що мо¤ прац¤ у њњ майже вичерпному джерельному обірунтовуванн≥ була можливою т≥льки завд¤ки ≥снуванню Ѕританського ћузею в Ћондон≥, супроти ¤кого почуваю незм≥нний подив ≥ вд¤чн≥сть.
“≥ сам≥ обмеженн¤ розм≥ру змушують мене подати т≥льки найважлив≥шу ≥ найвужче спец≥ал≥зовану б≥бл≥ограф≥ю предмету. „исленн≥ загальн≥ прац≥ ¤ мусив поминути. “акож мен≥ видавалос¤ зайвим наводити загальнов≥дом≥ прац≥ ≥з ц≥Їњ д≥л¤нки в≥домих ≥ часто цитованих у б≥бл≥ограф≥¤х праць у словТ¤нських мовах, ¤к от Ч Ѕулатова, јн≥чкова, јфанас≥Їва, јнтоновича, √р≥нченка, остомарова, ѕотебн≥, —резнЇвського, ‘ам≥нцина, „убинського, √≥льферд≥ніа ≥ численних ≥нших. Ѕ≥бл≥ограф≥¤ цих твор≥в ≥ джерельних матер≥ал≥в повторюЇтьс¤ в ус≥х загального типу наукових студ≥¤х словТ¤нськоњ в≥ри ≥ фольклору.
“акож було неможливим у ц≥й прац≥ ув≥йти в детальну дискус≥ю ≥з пречисленними неправильними насв≥тленн¤ми чи висновками у в≥дношенн≥ до предмету досл≥ду. я вчинив це т≥льки в найконечн≥ших випадках. ѕодана б≥бл≥ограф≥¤, головно н≥мецьких учених, вимагаЇ, очевидно, дбайливого обговоренн¤, а ще б≥льше Ч њх твердженн¤ Ч дбайливоњ критичноњ анал≥зи. јле ж не забудьмо, що й важлива прац¤ “омпсона (наведена в текст≥), ¤ка широко насв≥тлюЇ процес завоюванн¤ ≥ герман≥зац≥њ п≥вн≥чноњ-зах≥дноњ словТ¤нщини з боку германськоњ експанс≥њ, побудована в основному на критичному насв≥тленн≥ самих же н≥мецьких джерел.
¬ головному мен≥ йшлос¤ про ствердженн¤ в≥дпов≥дноњ методолог≥њ предмету в дус≥ ≥сторичного обТЇктив≥зму. я подбав про важливий наголос саме на цю стор≥нку.
ѕоминаю теж у б≥бл≥ограф≥њ джерельн≥ твори пр¤мо цитован≥ у текст≥, щоб уникнути повторень.