КОСМОГОНІЯ СВЯТОСТІ
У моїй праці “Найвище Світло” я виявив, що наші предки відчували та уявляли собі Істоту Всесвіту як Найвище Світло. Це Небо і Бог і Найвища Творча Снага, Всевічна і Всетворча Істота, якої зовнішнім, видимим проявом для нас є Світло Найвищого Неба над нами.
У своїй Найвищій Сутності Сварог не був персоніфікований, а принаймні не до тої міри персоніфікований, як інші Божества, ближчі до людей. Він просто БУВ і Є, Всеживий, Всетворчий, Всеобіймаючий. Його стверджувало наявно Світло Дня, — чи Вогонь Світла Дня — що його пізнаємо далі як одного із Сварожичів — цебто Синів Сварога, Синів Світла.
Його стверджували Небесні Світила Зір уночі. Його стверджувала присутність Найвищого Неба над нами. Сумнів про його існування був невідомий і неможливий. Його вчинило можливим що лиш матеріалістично спрямовані вчення про так звану “Матерію” як сутність світу, чи то мертву, чи наділену енергією, чи навіть створену.
Таїнство Істоти Найвищої Святости “відкрили віщуни у серці, шукаючи допитливо”* (Риґведа X. 129.)
Поява Світло-Істоти, або ж Світло-Сонця, викликала в людині дивний і піднесений стан душі від сильного натхнення аж до світовізій віщунів. Знають і описують це віщування найнатхненніші віщуни й поети. (...)
Я описав і назвав це дивне і блаженне почування як Святість.
Дуже міцне і яскраве самоусвідомлення природи цього чудовного почування в людській душі зустрічаємо у Сковороди. З уваги на те, що моя праця про нього не змогла бути оголошена друком, мені доводиться навести із неї відірвані фрагменти, які є описом вибуху цього почування: “... устав я рано і пішов до саду пройтися. Перше почуття, яке я пережив моїм серцем, було якесь увільнення немов із в’язів, свобода, бадьорість, надія зі сповненням. Увівши в такий стан духа всю волю і всі мої бажання, почув я в собі незвичайний підйом і рух, що наповнювали мене таємною силою. Раптом якесь ізілляння сповнило мою душу, від чого все моє нутро розгорілося вогнем, і здавалося, що полум’яна течія кружляє в моїх жилах. Я почав не ходити, а бігати, ніби несений якимсь поривом. Я не почував у собі ні рук, ні ніг і був немов увесь зложений із вогнистого складу, що носився в просторі кругобуття. Цілий світ зник передо мною. Одне лише почування любові, благодійсності, спокою, вічності оживляло мою істоту. Сльози полились із моїх очей ручаями і розлили премилу гармонію в усе моє буття. Я приник до себе, почув ніби синівське запевнення любові і від того часу присвятив себе на синівську слухняність Божому Духові”.
Не місце тут удаватися в аналізу цього почування. Вона вже написана в моїй праці. Я відзначаю тут основне для нашого досліду відчуття пов’язання цього почування із Світлом чи Вогнем.
Душу Сковороди наповнило “ізілляння... від чого його нутро розгорілося вогнем, і здавалося, що полум’яна течія кружляє в його жилах... Він був немов увесь зложений із ВОГНИСТОГО СКЛАДУ, що кружляв у ПРОСТОРІ КРУГОБУТТЯ. Він відчув ніби СИНІВСЬКЕ ЗАПЕВНЕННЯ ЛЮБОВІ і від того часу — підкреслюємо — і від того часу — присвятив себе на СИНІВСЬКУ СЛУХНЯНІСТЬ БОЖОМУ ДУХОВІ”.
Якби Сковорода вивчав докладніше теологію наших прапредків, тоді цього ДУХА БОЖОГО ІЗ ІСТОТИ ВОГНИСТОГО СКЛАДУ, що лине в просторі кругобуття, що полум’яною течією оживлює нашу істоту і дає їй основну силу нашого життя у вигляді натхнення, то він назвав би його ІСТОТОЮ СВЯТОСТІ, aбо ж у мові наших прапредків СВАНТЕВИТОМ.
Сковорода виразно відчув у цьому найвищому моменті свого життя, що він є СИНОМ НАЙВИЩОЇ СВЯТОСТИ, або ж у космологічному сенсі СИНОМ НАЙВИЩОГО СВІТЛА. (...) Так із Космогонічного Божества народилося Теологічне Божество.
Була це ціла революція в дотеперішній теогонії. Ми пізнали тут щось із внутрішньої природи Найвищого Світла, його самого внутрішнє Відчуття Вселенної саме як Святості.Наші прапредки назвали це Божество СВАНТЕВИТОМ.
Нас ніяк не здивує, що він був Сином Найвищого Світла, у своїй природній Істоті із ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи «СВАРОЖИЧЕМ» — сином СВАРОГА.
Нас не здивує також, що цю праоснову основ нашої теології знайдемо засвідчену вже у... самій нашій старовинній мові. Ми є синами Світла і Святості.
ПриміткиRalph T.H. Griffith (1896) перекладає це місце (The Rig Veda, CXXIX, 4 ) так:
Тобто українською: