—¬≤ƒќ÷“¬ќ “≤“ћј–ј
ћи навели найповн≥ший ≥з ≥сторичних опис статуњ старовинного словТ¤нського Ѕожества, ¤кий р≥вночасно давав нам у¤вленн¤ про саму його св¤тиню та де¤к≥ обр¤ди ≥ в≥руванн¤. «аки перейдемо до анал≥зи св≥доцтва —аксонц¤, мен≥ видаЇтьс¤ доц≥льним навести чи познайомитис¤ ≥з ≥ншими найважлив≥шими джерелами, в≥домими в ≥стор≥њ.
ќтже, навед≥мо опис св¤тин≥ в –етр≥ ≥з У’рон≥ки “≥тмараФ. ¬она прийн¤та в науц≥ ¤к одне ≥з важливих джерел до ≥стор≥њ словТ¤нсько-германських в≥дносин. «апис цей старший на п≥втора стол≥тт¤ в≥д У≤стор≥њ ƒан≥њФ ≥ дасть нам змогу провести дал≥ критичн≥ з≥ставленн¤ й пор≥вн¤нн¤.
“≥тмар походив ≥з кн¤жо-вельможноњ родини. …ого генеалог≥чне дерево ≥з роду ¬альбек достов≥рно в≥доме. —вою карТЇру завершив в≥н ¤к Їпископ ћерсбуріа над р≥кою —алЇ, недалеко в≥д сьогодн≥шнього м≥ста √але. “вердин¤ ћерсебурі була укр≥плена √айнр≥хом ѕершим ¤к фортец¤ проти словТ¤нства. “≥тмар живе у час≥ вибуху й розмаху н≥мецькоњ експанс≥њ, ¤ка маскувалас¤ в той час св≥жою ще У≥деолог≥ЇюФ —в¤щенноњ –имськоњ ƒержави Ќ≥мецькоњ Ќац≥њФ (ƒас гайл≥іе ром≥ше –айх дер дойчен нац≥он). ћ≥сто ћерсебурі було надкордонною твердинею. ¬оно на зах≥д в≥д Ћипська, себто сьогодн≥шнього Ћ¤йпц≥іу. ќсновною ≥деЇю, ¤ка закривала ≥ загр≥вала до ц≥Їњ в≥домоњ в ≥стор≥њ Уекспанc≥њФ було бажанн¤ –иму УнавернутиФ сх≥дню й п≥вн≥чну частину ™вропи на христи¤нство, та бажанн¤ тод≥шньоњ Ќ≥меччини завоювати ц≥ земл≥. ќтже, У—в¤та ƒержаваФ Ч цей титул д≥стала вона разом ≥з благословенн¤м ≥з –иму Ч запопадливо виконувала оце Унавертанн¤Ф вогнем ≥ мечем, ¤ке зак≥нчилос¤ не т≥льки Унаверненн¤мФ, але ц≥лковитим знищенн¤м ц≥лих народ≥в. ¬ нашому випадку це будуть словТ¤нськ≥ лютич≥, що замешкували й мали своњ держави над Ѕалт≥йським морем, у краю, що звавс¤ У¬олиньФ.
—в≥доцтво такоњ Усв¤тостиФ держави н≥мецькоњ нац≥њ Ї саме У’рон≥ка “≥тмара, Їпископа ћерсебурзькогоФ, ¤кий Ї ≥деологом ≥ аполегетом пол≥тики ќттон≥в ≥ √айнриха ѕершого, себто систематичного поневоленн¤, витисканн¤ й винищуванн¤ сх≥дньоп≥вн≥чного словТ¤нства та литовських надбалт≥йських народ≥в. ¬истачить гл¤нути на мапу ≥сторичноњ ¬еликоњ Ќ≥меччини, щоб побачити усп≥хи такого ширенн¤ њхнього христи¤н≥зму.
ѕод≥бно ¤к ≥ —аксонц¤ не будемо, отже, п≥дозр≥вати нашого автора в обТЇктив≥зм≥. “≥тмар жив у час≥ в≥д 975 до 1018 року. ¬арт≥сть його хрон≥ки под≥бно ¤к ≥ —аксонц¤ р≥зно оц≥нювана ≥ р≥зна в книгах. —тарш≥, в≥д 1-оњ до 4-оњ, уважаютьс¤ комп≥л¤ц≥Їю попередн≥х джерел. нига шоста, з ¤коњ буде зачерпнуте наше наведенн¤, уважаЇтьс¤ достов≥рною та описуЇ сучасн≥ “≥тмаров≥ под≥њ, походи й в≥йни. ѕри нагод≥ одного ≥з боњв описуЇ в≥н св¤тиню в –етр≥, у крањн≥, мешканц≥в ¤коњ називаЇ в≥н УлютичамиФ. ѕро них говорить в≥н наступне:
УЋютич≥ були колись нев≥льниками, але через нашу (н≥мецьку) несправедлив≥сть вони тепер Ї в≥льн≥Ф.
ап≥тально щира У≥деолог≥¤Ф! —праведливим Ї поневоленн¤ лютич≥в. ѓх недостатне покаранн¤ було УнесправедливимФ, насл≥дком чого вони Ї ще в≥льн≥ ≥, очевидно Уненавернен≥Ф. “ак≥ пон¤тт¤ мав Їпископ ћерсебуріа про словТ¤н чи надбалт≥йськ≥ народи. ¬≥н п≥ддаЇ гостр≥й критиц≥ кн¤з≥в саксонських за те, що вони ви¤вл¤ли мл¤в≥сть ≥ бездарн≥сть у веденн≥ в≥йни ≥з тод≥шньою ѕольщею.
ѕро в≥ру лютич≥в в≥н Ч ¤к сам каже Ч пише з почутт¤м огиди. ј все ж насл≥дки знищенн¤ старовинноњ культури ≥ в≥ри народ≥в над Ѕалт≥йським ћорем змушують нас користати ≥з його У’рон≥киФ у в≥дношенн≥ до факт≥в, воЇнних под≥й ≥ подекуди опису м≥сцевостей чи звичањв. ќтже, ≥з обТЇмистоњ У’рон≥киФ наведемо т≥льки м≥сце, ¤ке в≥дноситьс¤ до опису св¤тин≥ ≥ Ѕожества в –етр≥. ѕамТ¤таймо, що цей опис на п≥втора стол≥тт¤ старший ≥ в≥дноситьс¤ до м≥сц¤ далеко в≥ддаленого в≥д –уг≥њ.
—в≥й опис починаЇ в≥н словами: У’оч мен≥ осоружно говорити про них (себто лютич≥в), то однак стисло представлю, хто вони ≥ зв≥дки прийшли (до воЇнного походу), щоб ти знав, дорогий читачу, пуст≥ забобони ≥ огидну њхню в≥ру.
≤снуЇ у краю –≥Їд≥р≥в город, що маЇ трикутний вид ≥ троЇ вор≥т, ¤к≥ ведуть до нього. ¬≥н зветьс¤ –≥дегост, а оточений в≥н з ус≥х бок≥в величезним прал≥сом, недоторкненим рукою мешканц≥в ≥ шанований ¤к св¤т≥сть. ƒвоЇ вор≥т цього городу в≥дкрит≥ дл¤ вс≥х, що до нього ув≥ход¤ть, а трет≥ ворота Ї звернен≥ до сходу ≥ Ї найменш≥. ¬иход¤ть до дороги, ¤ка веде до недалекого, але жахливого вигл¤ду озера.
” город≥ Ї т≥льки одна св¤тин¤, мистецьки збудована з дерева, основи ¤коњ п≥дтримували роги диких тварин. ѓњ зовн≥шн≥ ст≥ни були прикрашен≥ зображенн¤м Ѕог≥в ≥ Ѕогинь, ¤к можна зблизька зауважити, предивно вир≥зьбленими. ј внутр≥ сто¤ть Ѕогове, зроблен≥ людською рукою, у жахливих шоломах ≥ панцир¤х, кожний ≥з них ≥з вир≥зьбленим ≥менем (с≥нгул≥с ном≥н≥бус ≥нскульпт≥с).
ѕерший з них зветьс¤ —¬ј–ќ∆»„. …ому в≥ддають надзвичайну честь ≥ рел≥г≥йну пошану перед ≥ншими Ѕогами.
™ там також прапори, ¤ких зв≥дти н≥куди не винос¤ть, х≥ба що вони потр≥бн≥ на в≥йну ≥ тод≥ несуть њх б≥йц≥-п≥хотинц≥.
ƒл¤ дбайливого збереженн¤ цього всього установили туб≥льц≥ окремих св¤щеник≥в. ¬они, коли збираютьс¤ тут дл¤ молитви, або переблаганн¤ гн≥ву Ѕог≥в, Їдин≥ тут сид¤ть, коли вс≥ ≥нш≥ сто¤ть. Ўепчучи м≥ж собою таЇмн≥ слова ≥з трепетом викопують землю, щоб кинувши жереби, досл≥дити певн≥сть справ сумн≥вних.
—к≥нчивши (цю ворожбу), вони прикривають жереби зеленою дерниною та вбивають у землю навскоси два в≥стр¤ спис≥в ≥ ведуть через них ≥з знаками покори кон¤, ¤кого вважають за щось найб≥льше ≥ шанують ¤к св¤т≥сть. ¬≥дтак, кинувши жереби, ¤кими вже раз досл≥джували питанн¤, продовжують наново ворож≥нн¤ немов би доконане т≥Їю Ѕожественною твариною. якщо ≥з обох ворож≥нь випаде той самий знак, тод≥ ц≥ племена виконують за ним своњ д≥њ, ¤кщо н≥, тод≥ ≥з сумом в≥дступають в≥д нам≥рених план≥в.
як засв≥дчуЇ старовинн≥сть, обманена р≥зними заблудами, ≥снуЇ опов≥данн¤, що ск≥льки раз≥в грозили њм заколоти довгоњ домашньоњ в≥йни, ст≥льки раз≥в виходить ≥з згаданого озера величезний бик, ≥з б≥лими зубами укритими блискучою п≥ною ≥ на очах ус≥х качаЇтьс¤ розк≥шно в калюж≥ серед жахливих потр¤с≥нь.
—к≥льки Ї в ц≥й крањн≥ округ, ст≥льки Ї св¤тинь ≥ окрем≥ зображенн¤ демон≥в шануютьс¤ нев≥рними. ћ≥ж ними однак вище згаданий город маЇ найвищу владу. оли йдуть на в≥йну, то все його поздоровл¤ють, коли щасливо вертають, шанують його належними дарами та жеребами ≥ через кон¤ допитують, ¤к вище описано, ¤ку приЇмну дл¤ Ѕог≥в жертву повинн≥ принести њхн≥ св¤щеники.
÷≥ вс≥ племена разом називаютьс¤ лютичами...
“ут к≥нчитьс¤ опис "чортопочитател≥в" Ч лютич≥в, винищених до к≥нц¤ упродовж дальшоњ ≥стор≥њ Ќ≥меччини.
ќдним ≥з дальших св≥доцтв про долю цих лютич≥в, а також ≥з згадкою ≥мен≥ —варожича, Ї лист св¤того Ѕрунона, у ¤кому в≥н засуджуЇ √айнриха ≤≤ за його союз ≥з "поганськими" лютичами."яким чином - пише патетично св¤тий Ѕрунон - можуть сп≥вд≥¤ти разом —варожич - чорт - ≥ вождь св¤тих!".