—¬≤ƒќ÷“¬ќ √≈–Ѕќ–ƒј
Ќашим черговим документом буде: У√ербордус: ƒ≥¤лоіус де в≥та ќттон≥с еп≥скоп≥ Ѕамберіенс≥с. ≈д. епке-ѕертзФ Ч себто У√ерборд: –озмова про житт¤ ќттона, Їпископа ЅамберіенськогоФ. √ерборд - це монах ≥з монастир¤ у ћ≥хельберз≥, близько Ѕамберіу. ѕро його житт¤ знаЇмо дуже мало, напевне лише те, що був хронографом монастир¤ под≥бно ¤к його попередник ≈бон. …ого У–озмоваФ написана 1159 р., а його смерть датована 1168 р. ™пископ Ѕамберзький, ¤кого житт¤ описуЇ √ерборд, справував св≥й ур¤д в рр. 1103 -1139, отже, не був його сучасником. √ерборд однак користувавс¤ матер≥алами чи хрон≥ками попередник≥в, сучасник≥в. √оловним УподвигомФ цього Їпископа було знищенн¤ чотирьох св¤тинь у м≥ст≥ Ўтетин≥ над ќдрою. ¬≥др≥зану голову триголовоњ статуњ словТ¤нського Ѕожества в≥н вислав пап≥ римському ¤к св≥й трофей ≥ доказ в≥рност≥. —тату¤ мала високу мистецьку варт≥сть. ’оч у ¬ат≥кан≥ збер≥гаЇтьс¤ безл≥ч статуй старовинних грецько-римських Ѕог≥в, та однак не думаю, що цей трофей по-варварськи в≥др≥заноњ голови там збер≥гаЇтьс¤. …ого опис ц≥Їњ под≥њ додаЇ дек≥лька ц≥нних подробиць до в≥домого вже матер≥алу попередн≥х св≥дчень. —аме ≥сторичне тло, под≥бне до ≥нших автор≥в, залишаЇмо тут без обговоренн¤, а наводимо в переклад≥ т≥льки т≥ м≥сц¤, ¤к≥ в≥днос¤тьс¤ до опису самих св¤тинь.
—ам манускрипт монаха √ерборда в≥дкритий √≥зебрехтом щойно в 1865 р., ще не повн≥стю використаний у вивченн≥ предмету.
„итаЇмо текст:
У“≥Їмо: „ому вони називали своњ св¤тин≥ УконтинамиФ.
—ефридус: —ловТ¤нська мова в численних м≥сц¤х наближена до латини, тому ¤ думаю, що УконтинамиФ вони звутьс¤ в≥д слова Уконт≥нереФ (себто Узаключати в соб≥Ф).
32. ¬ Ўтетинськ≥й держав≥ були чотири контини, але одна ≥з них, що була головною, була чудово ≥ по-мистецьки збудована (м≥раб≥л≥ культу) ≥ мала внутр≥ ≥ назовн≥ скульптури, на ст≥нах знаменит≥ зображенн¤ людей, птах≥в ≥ тварин, так в≥рно представлених у њх природн≥й постав≥, що м≥г би ти вз¤ти њх за живих ≥ в≥ддихаючих, ≥ мушу в≥дм≥тити ¤к дуже р≥дк≥сне ¤вище, що краски образ≥в ≥ззовн≥ св¤тин≥, ан≥ не бл≥дли, ан≥ не могли бути змит≥ дощем чи сн≥гом. “акого було дос¤гнено вм≥л≥стю мал¤р≥в.
ƒо ц≥Їњ буд≥вл≥ приносили вони звичаЇм своњх прабатьк≥в здобут≥ скарби ≥ зброю ворог≥в, ≥ що здобули вони в боротьб≥ на суш≥ ≥ на мор≥, на основ≥ закону про дес¤тину.
Ѕули тут також золот≥ ≥ ср≥бн≥ миси (кратерай), на ¤ких њхн≥ вельмож≥ ворожили, ≥ з ¤ких њли й пили, та ¤к≥ збер≥галис¤ ¤к св¤т≥сть, щоб њх виносити п≥д час св¤точних дн≥в. “акож збер≥гали вони там дл¤ прикраси ≥ на славу своњх Ѕог≥в роги бик≥в, покрит≥ золотом ≥ дорогим кам≥нн¤м, ≥з ¤ких вони пили, або вживали ¤к труби. “акож меч≥ й кинджали ≥ багато дорогоц≥нностей, р≥дк≥сних ≥ прекрасних, ¤к≥ вони, коли св¤тин¤ була зруйнована, вир≥шили подарувати Їпископов≥ ≥ св¤щеникам. јле в≥н сказав: Уя зовс≥м не думаю, що ми повинн≥ на вас збагачуватис¤, бо маЇмо под≥бн≥ реч≥ ≥ ще кращ≥ дома понад достатком. ѕод≥л≥ть њх радше м≥ж тими, кому вони належать дл¤ вашого вжитку ≥з Ѕожим благословенн¤мФ. “од≥ в≥н покропив ц≥ реч≥ св¤ченою водою, зробив над ними знак хреста ≥ приказав, щоб њх под≥лили м≥ж собою.
јле була там триголова стату¤ ≥з трьома головами на одному тулуб≥, ¤ку називали У“риглавомФ. ÷ю забрав сам, знищив њњ тулуб, а три разом сполучен≥ голови забрав ¤к трофењ з≥ собою ≥ вислав в≥дтак до –иму ≥менно, щоб апостольському панов≥ ≥ всього костела показати те, що в≥н довершив серед народу, будуючи ≥ винищуючи.
“ри ≥нш≥ контини зазнавали меншоњ пошани ≥ мали менше прикрас. Ѕули там лавки ≥ столи, вокруг побудован≥, де вони в≥дбували своњ з≥бранн¤ ≥ наради. “уди вони збиралис¤ чи то бенкетувати, чи забавл¤тис¤, чи полагоджувати поважн≥ вир≥шенн¤. ¬ означен≥ дн≥ й години вони сходилис¤ до цих дом≥в.
р≥м того сто¤в там могутн≥й дуб, а п≥д ним пливло наймил≥ше джерело, про ¤ке простолюдд¤ вважало, що в них перебуваЇ Ѕожество, шанували њх ¤к св¤т≥ й оточували великою пошаною.
оли Їпископ п≥сл¤ розруйнуванн¤ контин хот≥в зрубати також цього дуба, народ просив його, щоб в≥н цього не робив. ¬они впевн¤ли, що на майбутнЇ вони не будуть в≥дправл¤ти в цьому м≥сц≥ н≥¤ких рел≥г≥йних обр¤д≥в, а т≥льки бувати там задл¤ т≥н≥ й приЇмност≥. ” тому немаЇ н≥¤кого гр≥ха, та що вони вол≥ли б вр¤тувати це м≥сце, н≥ж бути ним вр¤тован≥. ќдержавши њх об≥ц¤нки, сказав Їпископ: Фя успокоњвс¤ щодо дерева, але мусите припинити жив≥ ворож≥нн¤ вашоњ дол≥, бо христи¤нам не в≥льно ворожити ≥з лету птах≥в чи ¤к ≥накшеФ.
33. ≤менно вони мали дивноњ величини кон¤, добре годованого, вороноњ краски ≥ надзвичайно швидкого. …ого не запр¤гали ц≥лий р≥к, ≥ в≥н був таким св¤тим, що не стерп≥в би н≥¤кого њздц¤, ≥ мав одного ≥з чотирьох св¤щеник≥в ¤к свого дбайливого оп≥кунаФ.
“ут прощаЇмос¤ ≥з текстом, ¤кий дал≥ подаЇ докладний опис ворож≥нн¤ ≥з рух≥в серед спис≥в св¤щенного кон¤, под≥бний в основ≥ до тих, що ми њх стр≥чали в попередн≥х джерелах.
—твердженн¤.
ћи познайомилис¤ з основними ≥сторичними джерелами дл¤ нашого досл≥ду. ўе залишилос¤ дек≥лька менше важливих, або значно п≥зн≥ших ¤к У нитл≥ніасаіаФ аж ≥з XIV стор≥чч¤. ≤ вони внос¤ть щось нове, що св≥дчить про те, що було б≥льше опов≥дань чи джерел до ц≥Їњ теми. јле в основному вони перепов≥дають уже в≥дом≥ нам под≥њ. Ѕудемо ними користуватис¤ вже в час≥ нашоњ анал≥зи, дл¤ доповнень чи додаткових висв≥тлень.
ќтже, час на де¤к≥ ствердженн¤, на ¤к≥ наш доказовий матер≥ал повн≥стю дозвол¤Ї.
ѕерш за все в≥дм≥тьмо важливу подробицю, ¤ку чи то не догл¤нули, чи навмисне знехтували досл≥дники.
—в¤тин¤ в –етр≥ мала б≥льше зображень, чи статуй старовинних Ѕожеств. ѕ≥д ними були вир≥зьблен≥ написи, по латин≥ У≥нскульптайФ. ƒата б≥л¤ 1000 року. јле ж св¤тин¤ була старша, отже, доби сучасноњ ¬олодимиров≥ або й ран≥шоњ. Ќа далекому п≥вн≥чному заход≥ знали досконало монументальну р≥зьбу в дерев≥ ≥ письмо. ѕ≥дкреслюю: ≤ ѕ»—№ћќ! Ќ≥чого дивного в цьому немаЇ. Ќ≥чого дивного зокрема дл¤ мене. –≥зц≥ до писанн¤ чи, в≥рн≥ше, вир≥зуванн¤ буков на кор≥ стр≥чаЇмо в археолог≥чних розкопках пограничних староукрањнських город≥в ¤к У–оденьФ. —поконв≥ку ≥шла торг≥вл¤ з надбалт≥йським прибережж¤м та њх ¤нтар був у старовин≥ дорожчий в≥д золота. Ѕуло б дивно, ¤кби вони не знали письма. јле ще покутуЇ в ≥стор≥¤х де¤ких учених перестар≥лий образ прим≥тивного ≥ неграмотного УпоганстваФ, очевидно, без письма, ¤ке мало б прибути перше т≥льки ≥ разом ≥з христи¤нством. Ѕагато документ≥в ≥ факт≥в св≥дчать проти такого нањвного ≥ прим≥тивного у¤вленн¤, ¤к ось наведене вище св≥доцтво, ¤ке долучуЇмо до колекц≥њ.
ѕовинен би здивувати тих У≥сторик≥вФ також стан сусп≥льност≥ на цих далеких земл¤х. ¬елик≥, добре укр≥плен≥ городи ≥з к≥лькома або одною головною св¤тинею. ” город≥ √рац≥ бачив —аксонець к≥лькаповерхов≥ будинки над вузькими вулиц¤ми. ѕожежа могла б знищити ц≥ле м≥сто. „уЇмо в ≥нших описах про розвинене купецтво ≥ широку торг≥влю. упц≥ прињжджали до венедських город≥в, були добре угощуван≥, н≥коли н≥хто не робив њм кривди. “оргували ус≥м, головно рибою та продуктами земл≥. ¬иробл¤ли широко вс¤к≥ тканини, ≥ ц≥ тканини або Уплатт¤Ф були також засобом сплаченн¤, ¤к грош≥. —лово УплатитиФ походить в≥д Уплатт¤Ф ¤к римське Упекун≥¤Ф, або германське Уф≥≥Ф в≥д УхудобиФ. —лово У“оварФ означаЇ ц≥ну ≥ предмет набутт¤ п≥зн≥ше.
ј проте, що найб≥льше здивуЇ ≥ нас самих, це добре й високозорган≥зована теократ≥¤ цих держав ≥ народ≥в.
“еократ≥¤ Ч це система правл≥нн¤ держави, у ¤к≥й найвище м≥сце ≥ найважлив≥шу ролю в≥д≥грають св¤щеники чи жерц≥. “аку визначну чи вир≥шальну ролю в≥д≥гравали у певну добу державницького розвитку св¤щеники в ус≥х старовинних державах. ћи бачили ¤скрав≥ приклади у ™гипт≥, ≤нд≥њ чи ћесопотам≥њ.
«начна частина воЇнних здобутк≥в чи здобич≥ ≥де до св¤тин≥. √ербордус говорить виразно про старовинний Узакон дес¤тиниФ. ÷ей старовинний закон прим≥нив ¬олодимир ≥ до новоњ, чужим Ѕогам збудованоњ Ѕожниц≥.
¬орож≥нн¤ у св¤тин≥ Ї нац≥онально-державним актом. ¬≥н вир≥шуЇ про вс≥ важлив≥ справи. јвторитет св¤щеник≥в стоњть там вище в≥д кн¤жоњ влади. ѕрирода дивноњ сили ≥нтуњц≥њ св¤щеник≥в вимагаЇ окремого розгл¤ду. «овн≥шн≥ под≥њ, ¤к рухи птах≥в чи кон¤, т≥льки пробуджували в них таЇмну силу њхнього в≥дчутт¤.
ўоб≥льше. —тр≥чаЇмо в держав≥ –уі≥њ дивний факт, що —в¤тин¤ —вантевита маЇ своЇ власне озброЇне лицарство у вигл¤д≥ трьохсот лицар≥в на доб≥рних кон¤х. ÷е неаби¤ка сила у тих часах. ¬они боролис¤ на суходол≥ ≥ на мор≥. ѕро боротьбу на мор≥ говорить теж виразно √ербордус. “ри сотн≥ лицар≥в, кр≥м св¤тин≥, улаштовують своњ власн≥ походи, очевидно, разом ≥з державно-кн¤з≥вськими, чи теж виправи. ”с¤ њхн¤ здобич належить тод≥ св¤тин≥. ќтже, це була форма орган≥зац≥њ збройно-м≥л≥тарноњ сили, ¤ку бачимо п≥зн≥ше в ≥стор≥њ хрестоносц≥в ¤к ордени.
—твердимо виразно дл¤ вс≥Їњ ≥стор≥њ, що таку форму орган≥зац≥њ, коли лицар≥, присв¤чен≥ св¤тин≥, воюють у њњ оборон≥, а р≥вночасно њх лицарство Ї сусп≥льною службою —в¤щенн≥й ≤дењ чи —прав≥, стр≥чаЇмо в держав≥ –уі≥њ вже в завершен≥й форм≥. «вичайно, ≥ в ≥нших державах був обовТ¤зок оцього служ≥нн¤ св¤тин≥ так, що св¤щенна дес¤тина була загально-обовТ¤зуючим законом у ц≥лому словТ¤нському св≥т≥.
” пост≥йн≥й загроз≥ з боку ƒан≥њ ≥ Ќ≥меччини конечн≥сть створенн¤ такоњ орган≥зац≥њ була самозрозум≥лою, а проте, творенн¤ такоњ форми сусп≥льно-нац≥онального ладу залишитьс¤ духовим здобутком цього старовинного ладу на остров≥ –уі≥њ. Ѕула там, ¤к знаЇмо, головна ≥ верховна св¤тин¤ величезного зас¤гу духовоњ влади на вс≥ околичн≥ держави. ѓњ повагу засв≥дчуЇ факт, що новонавернений данський кн¤зь складаЇ ѓй величавий дарунок, за що Їпископи домоглис¤ його покаранн¤ смертю. ƒов≥дуЇмос¤ теж ≥з наведених джерел, що спроби завоюванн¤ –уі≥њ були численн≥. ƒов≥дуЇмос¤ теж, що хвилева перемога не давала ще пануванн¤ над –уі≥Їю. ўо лише п≥сл¤ знищенн¤ св¤тинь на ц≥лому остров≥ вдалос¤ закр≥паченн¤ –уі≥њ.
ѕро орган≥зац≥ю цього св¤щенного ордену на –уі≥њ знаЇмо, на жаль, замало. „и це були молод≥ муж≥ певного в≥ку, ¤к≥ в≥дбували цю службу до певного в≥ку, чи, радше, це були лицар≥, що присв¤чували ц≥ле житт¤ оборон≥ св¤тин≥ ≥ держави.
ќчевидно, була теж добре зорган≥зована ≥ уст≥йнена ≥Їрарх≥¤ св¤щеник≥в —вантевита ≥з головним ≥ найстаршим св¤щеником. ћусив, отже, бути њх вишк≥л, отже Ч система навчанн¤ ≥ теолог≥њ. ¬иразно читаЇмо про њх молитви, обр¤ди, благословенн¤, а найважлив≥ше Ч њх значенн¤, таЇмне передв≥щуванн¤, ¤ке в ус≥х старовинних культах в≥д≥гравало важливу ролю. ќтже, це не була народна в≥ра самого т≥льки фольклору, Ч ¤ку називали вороги УнародноюФ або с≥льською, Ч по-латин≥ УпаганусФ Ч в≥д чого п≥шло оте зг≥рдливе слово Упоганська в≥раФ, Ч але це була високозорган≥зована державна в≥ра словТ¤нських держав перед христи¤нською добою њх ≥стор≥њ. ÷е так на далек≥й п≥вноч≥. якою ж величною мусила бути рел≥г≥¤ премогутнього иЇва.
¬ У≤стор≥њФ √еродота стр≥чаЇмо опис м≥ста √елону, що ≥снувало в час≥ походу ƒар≥¤ на —кит≥ю. ÷ей город мав округлу форму ≥ був обведений високим деревТ¤ним валом. Ѕули в ньому будинки ≥ численн≥ св¤тин≥ з дерева. Ѕожественн≥ статуњ, ¤ким молилис¤ горожани √елону, вважав √еродот УгрецькимиФ. «окрема була там св¤тин¤ Уƒ≥он≥с≥¤Ф та в≥дбувалос¤ храмове св¤то що три роки. ѕ≥сл¤ Ѕогослуж≥нн¤ були там звичайн≥ пируванн¤ й забави.
ѕокинений його мешканц¤ми город був спалений ƒар≥Їм. ћешкали в ньому синьоок≥ жител≥ ≥з рус¤вим волосс¤м. ƒавн≥ше мали жити там також греки. ћешканц≥ √елону не були однак греками. Ѕули окремим народом ≥ говорили окремою мовою. Ќе воювали теж на боц≥ —кит≥в проти ƒар≥¤.
ѕро город цей дов≥дуЇмос¤ в≥д √еродота, що був в≥н на сх≥д в≥д “анањса, себто ƒону. јле без археолог≥чних доказ≥в трудно ≥дентиф≥кувати його м≥сце на мап≥. —л≥д думати, що був в≥н теж недалеко в≥д мор¤, коли були там колись греки, себто грецьк≥ колон≥сти. ј вт≥м, це вже Ї м≥ркуванн¤. Ќе насм≥люЇмос¤ на н≥¤ку ≥дентиф≥кац≥ю народу, що збудував у дерев≥ √елон ≥ велику —в¤тиню Ѕога, ¤кого окреслив √еродот ¤к Уƒ≥он≥с≥¤Ф.
ƒл¤ нас важить т≥льки ствердженн¤ так вчасного ≥снуванн¤ типу культури, ¤ку дал≥ стр≥чаЇмо в ”крањн≥ ≥ в досл≥джуван≥й –уі≥њ. ≤ там городи ≥ св¤тин≥ з дерева ≥ Ѕожества, ¤ких грецьк≥ купц≥ могли б ≥з легк≥стю вз¤ти за своњх р≥дних. ј зокрема Ѕожества ≥з ¤ким сполучувавс¤ культ њм в≥домий, ¤к культ ƒ≥он≥с≥¤. ÷е пир ≥ забава п≥сл¤ Ѕогослуж≥нн¤. Ќе знаЇмо т≥льки чи пили вони вино чи престаровинний Ућ≈ƒФ, в≥домий ≥з пра≥стор≥њ мови ¤к сп≥льний ц≥л≥й груп≥ ≥ндоЇвропейських мов ≥ народ≥в.
«наЇмо також, що цього типу виразно староукрањнськ≥ городи окружали широким в≥нцем престаровинний ињв уздовж р≥ки –ос≥ чи понад —улою, ¤к наприклад, –одень чи ¬оњнь, в≥дом≥ ≥з л≥топис≥в та ≥з археолог≥чних розкопок.
ѕ≥дкреслюю, що в ц≥й прац≥ не роблю н≥¤ких висновк≥в чи нав≥ть спроби ≥дентиф≥кац≥њ населенн¤ √елону, що њх √еродот називаЇ Ѕудинами. —тверджую т≥льки под≥бн≥сть культового елементу св¤тин≥ з дерева та культу Ѕожества ≥з трир≥чним ѕразником того самого типу, що й у далек≥й –уі≥њ. —тверджуЇмо т≥льки величезне просторне ≥ часове розпросторенн¤ культури цього типу.
Ќе знаЇмо назви Ѕожества ≥з √елону, бо ж ƒ≥он≥с≥й - це т≥льки грецька назва перенесена на Ѕожество √елону. ћусило однак бути ¤кесь спор≥дненн¤ в загальному культ≥. јле ж коли б нав≥ть прийн¤ти його ≥дентиф≥кац≥ю, ¤к грецьке Ѕожество ƒ≥он≥с≥¤, то ≥ тод≥ це т≥льки ≥нша назва дл¤ окресленн¤ Ѕожества ƒухового ўаст¤, Ќатхненн¤, масовоњ ейфор≥њ, радости, щаст¤ та нав≥ть бурхливого рад≥сного п≥днесенн¤, вираженого екстатичного типу танц¤ми.
Ќатхненне ўаст¤, ¤к в≥дчуванн¤ ∆итт¤, в≥дчуте тут ¤к важливий аспект ≤стоти Ѕутт¤.
«гадаймо ще, що нов≥ш≥ досл≥ди вказують на глибоку старовинн≥сть город≥в ≥ поселень над —улою чи над ѕ≥вденним Ѕогом. ѕрекрасноњ назви городи ¤к У¬оњньФ чи У–оденьФ побудован≥ на ще старшого типу поселенн¤х чи городах. „ас ≥ дати цих дол≥шн≥х наверстувань нам нев≥дом≥.
ўе багато ц≥кавого ≥ нового вижидаЇмо в≥д археолог≥чних досл≥д≥в.
Ћедве чи ви¤вл¤ть вони увесь багатий ≥ глибокий зм≥ст рел≥г≥йних культ≥в ≥ в≥ри нашоњ старовини. ≤ вже без археолог≥њ, а просто з ≥стор≥њ ”крањни знаЇмо, що не може бути щасливою нац≥¤, ¤ка в≥дречетьс¤ свого Ѕожества Ќатхненного ўаст¤ ≥ —в¤тости ¤к ≤стоти Ѕутт¤.
“риста лицар≥в на доб≥рних кон¤х ви¤вилис¤ заслабою силою на сторож≥ —в¤тости Ќац≥ональноњ ¬≥ри.
я нав≥в √еродота дл¤ ствердженн¤ Їдиноњ обставини, а саме, що той тип культури, ¤кий в≥н стверджуЇ в √елон≥ на ѕридн≥провТњ, хоч безсумн≥вно п≥дл¤гав розвитков≥ ≥ зм≥нам продовж тис¤чол≥тт¤, все ж таки нав≥ть п≥сл¤ п≥втора тис¤чол≥тт¤ виказуЇ так≥ прикмети, ¤к≥ вказують на њх генетичне спор≥дненн¤.
ўе ¤скрав≥шим прикладом генетичного спор≥дненн¤ культур простор≥в, про ¤к≥ мова, Ї ще такий культовий елемент, ¤кий ми ствердили в наших головних джерелах а саме: численн≥ роги зв≥р¤т, про ¤к≥ згадують ус≥ наведен≥ автори. –оги служили перш за все, ¤к архањчна ритуальна чаша в руках Ѕог≥в чи померлих, що ≥шли до неба. ћи бачили, що ц≥ роги, роги бик≥в зокрема, були р≥зьблен≥ ≥ мистецьки прикрашен≥. √ербордус пише теж найвиразн≥ше, що ц≥ прикраси були ≥з золота ≥ дорогого кам≥нн¤. ќтже, так≥ золочен≥ роги характеризують жертовних бик≥в, що њх роги золотили чи то перед, чи п≥сл¤ жертви. ћаЇмо про це св≥дченн¤ не т≥льки в самого √омера, добре в≥дом≥, але ≥ в самих археолог≥чних розкопках ≥ то на багато старших в≥д самого √омера. ћаю на уваз≥ славного бика ≥з ћ≥кени чи, радше, його голову ≥з суц≥льного золота ≥з наголошеними золотими рогами ≥ найвиразн≥шим символом сонц¤ у вид≥ розети на його чол≥. Ќ≥хто ≥з учених не маЇ сумн≥ву, що це предмет культу. ультура м≥кенська ≥ кританська довгий час вважалис¤ передгрецькою ≥ називалис¤ так званою середземноморською культурою нев≥домого народу чи народ≥в. —ьогодн≥ немаЇ в науц≥ сумн≥ву, що це була старогеленська культура. Ќе маЇ сумн≥ву п≥сл¤ к≥лька раз≥в вже згадуваного мною в≥дчитанн¤ напис≥в ≥з рити т. зв. письма л≥неарного стилю УЅФ. јле ж ц¤ культура датована. ќтже, золотили роги жертовним бикам не т≥льки за час≥в √омера, себто приблизно тис¤чу рок≥в до нашоњ ери, але за час≥в м≥кенсько-кританськоњ культури ≥з третього ≥ другого стол≥тт¤ до нашоњ ери. –еч≥ надто в≥дом≥, щоб забирати м≥сце наведенн¤ми чи доказами. ј вт≥м под≥бн≥ роги можна огл¤дати в численних музе¤х, у першому ≥з краю у Ѕританському в Ћондон≥. ≤ знову неможливо припустити, що ц¤ культура мандрувала ≥з –уі≥њ до рети, але, що вона мала сп≥льний осередок прото≥ндоЇвропейськоњ чи п≥зн≥шоњ вже спец≥ал≥зованоњ культури. ¬ кожн≥й ≥з них стр≥чаЇмо ту саму старовинну жертву ≥ культ. «нову ж не доводитьс¤ цитувати пречисленних м≥сць ≥з –иіведи, ¤к теж наведень, що могутнього звучанн¤ назвою УЅуга¤Ф називали самих Ѕог≥в. ¬ описуваних в наших джерелах св¤тин¤х м≥сце бика зайн¤в к≥нь, але в ритуал≥ жертви ≥снував дал≥ бик ¤к предмет великоњ жертви. «в≥дси роги бик≥в ≥ зв≥р¤т у наших св¤тин¤х. –озгалужен≥ роги диких зв≥р¤т, зокрема олен≥в, служили теж дл¤ скр≥пленн¤ чи прикраси самих основ деревТ¤ноњ будови св¤тин≥. явище теж в≥доме в нов≥ших досл≥дах археолог≥њ ”крањни.
ѕр¤муЇмо очевидно до доказу рел≥г≥йно-звичаЇвоњ ≥ культурноњ Їдност≥ ц≥лого перв≥сного словТ¤нського розселенн¤. –≥зниц≥, ¤к≥ витворилис¤ згодом, ≥ ¤к≥ можемо просл≥дити нав≥ть на прикладах дек≥лькох описаних св¤тинь, творилис¤ в локальних культах, однак зовс≥м виразно на сп≥льн≥й основ≥.
¬решт≥, нас не повинна здивувати сама будова св¤тин≥ в јркон≥. ÷е виразна купола на квадрат≥. јле ж це основний елемент усього п≥зн≥шого церковно-народного буд≥вництва в ≥сторичних часах. «ам≥сть одн≥Їњ куполи стр≥немо щораз б≥льше ускладнену систему цих купол або бань, аж до њх многогранного багатства в улюбленому стил≥ козацьких церков ≥з численними бан¤ми. –озвитков≥ п≥зн≥шоњ арх≥тектури ≥з њњ деревТ¤них правзор≥в надто багато м≥сц¤ ≥ том≥в своњх прекрасних праць присв¤тив —тржиіовск≥, щоб доказувати цю в≥дому ≥стину. ќтже, в культур≥ –уі≥њ стр≥чаЇмо класичний приклад такого пратипу св¤тин≥ ≥з куполою на квадрат≥ ≥ подв≥йною св¤тинею внутр≥ ≥з Усв¤та¤ св¤тихФ, де м≥стилас¤ стату¤ Ѕожества. ≤нш≥ св¤тин≥ в Ўтетин≥ служили р≥вночасно ¤к св¤тин¤ громади дл¤ нарад чи сп≥льноњ св¤точноњ трапези чи пируванн¤.
” вс≥х наведених описах стр≥чаЇмо подив дл¤ р≥зьб¤рського мистецтва ≥ техн≥чноњ мал¤рськоњ вм≥лост≥, ¤к теж багатства зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х прикрас. ÷е знову елемент добре в≥домий нашому народному буд≥вництв≥ по селах. —тржиіовск≥ вважаЇ так≥ будови з дерева куди ц≥нн≥шими саме з мистецького боку н≥ж будови з камен¤. Ѕудова з камен¤ була смертю дл¤ народного мистецтва та причиною занику його самородноњ ген≥альност≥ у деревТ¤ному буд≥вництв≥. √рецьк≥ будови з камен¤ були спочатку перекладом взор≥в ≥з дерева на кам≥нь. —тарий деревТ¤ний стовп заступила деревТ¤на колюмна, ¤ка дал≥ розвинулас¤ до розм≥р≥в монументальноњ грецькоњ арх≥тектури. ÷ей процес занид≥нн¤ народного ген≥¤ в буд≥вництв≥, коли воно переходить на кам≥нь, дастьс¤ виразно просл≥дити в украњнських селах нашого стол≥тт¤. оли, йдучи за покликом моди чи зах≥дних церков, села про¤вили Уамб≥ц≥юФ мати мурован≥ церкви, тод≥ гол≥, порожн≥ ≥ б≥дн≥ ст≥ни, покрит≥ вапном заступили складн≥сть арх≥тектон≥ки ≥ всю красу р≥зьби народного стилю. ÷≥ прекрасн≥ св¤тин≥ нищили варвари ≥з «аходу, а затриманий ≥ розвинений народн≥й стиль п≥зн≥ших христи¤нських церков винищуЇ сьогодн≥ большевицький варвар п≥д протести де¤ких самих комун≥ст≥в (У—оборФ Ч √ончара). як засв≥дчують наш≥ джерела, вс≥ ц≥ св¤тин≥ були спален≥ христи¤нами.
“ут доводитьс¤ в≥дм≥тити чи не найсм≥шн≥ший ≥ найб≥льше жалюг≥дний елемент христи¤нськоњ пропаганди. ќтже, пише —аксонець байочку, ¤к ≥з палаючоњ св¤тин≥ вискочив сам „орт у подоб≥ зв≥р¤ти ≥ щез на очах вс≥х. якщо цей „орт мав таку силу, щоб щезати, коли йому треба, то чому ж в≥н не щез у св¤тин≥, себто у своњй св¤тин≥ „орта. ј виб≥г на дв≥р, щоб показатис¤ ≥ потвердити тр≥умф... христи¤нськоњ пропаганди: от, див≥тьс¤: був там сам „орт ≥ його прогнали. «овс≥м незрозум≥ле, чому в≥н бо¤вс¤ вогню, що його так припекли вогнем. ¬огнем ≥ мечем нищили христи¤ни не „орта, але високу ≥ мудру старовинну в≥ру та ц≥л≥ народи, ¤к≥ винищували чи у¤рмлювали разом ≥з прогнанн¤м оцього „орта. ѕишемо його з великоњ букви, бо це ж мала б бути теж метаф≥зична ≥стота.
ќчевидно, ≥снували школи ≥ традиц≥¤ цього високого мистецтва будови св¤тинь, ¤к≥ викликали високий подив тих варвар≥в, ¤к≥ ц≥ св¤тин≥ дощенту розруйновували. ≤снували теж школи теолог≥њ дл¤ стилю символ≥чного зображенн¤ Ѕожества, ¤к наприклад, „отириголового чи “риголового в јркон≥ ≥ Ўтетин≥. ’ристи¤нськ≥ зображенн¤ ’риста в п≥зн≥ших стол≥тт¤х ¤к “риобличного носить, на мою думку, в≥дбитку ц≥Їњ староњ школи. —амою ж концепц≥Їю “риЇдиност≥ зможемо займатис¤ аж у заавансов≥й стад≥њ досл≥д≥в ц≥Їњ теми, а саме теми старовинних дохристи¤нських рел≥г≥йних ≥ м≥стично-метаф≥зичних концепц≥й “роњстост≥. “ут в≥дм≥чаЇмо т≥льки на¤вн≥сть доказового матер≥алу в наш≥й св¤тин≥ у Ўтетин≥. —юди належить теж питанн¤ чи можливо збер≥гс¤ отой УтрофейФ, що його вислав Їпископ ќттон пап≥ римському.
Ѕачимо теж в нашому джерел≥ картину одного з обр¤д≥в, а саме р≥чного всенародного ѕразника чи св¤та в день зак≥нченн¤ плодозбор≥в. („и не з початком серпн¤, на зак≥нченн¤ старовинного л≥та).
—в¤то всенародне. “риваЇ ц≥лий день. √оловна жертва - це величезного розм≥ру коловай, що його споживаЇ ц≥ла громада, ¤к символ ≥ д≥йсн≥сть њњ рел≥г≥йно-нац≥ональноњ сп≥льноти, ¤к њњ всенародне причаст¤. я звернув вже у вступ≥ увагу на те, що одну ≥з складових частин цього Ѕогослуж≥нн¤ бачимо збережену ≥ зображену в народних обр¤дах ”крањни. ÷е побажанн¤, щоб коловай був на другий р≥к ще б≥льший, а разом ≥з тим сам плодозб≥р ≥ добростан ц≥лого народу чи роду. ÷е один ≥з численних доказ≥в факту рел≥г≥йноњ сп≥льноти на терен≥ ц≥лого поселенн¤ братн≥х словТ¤нських племен ≥ народ≥в. ÷¤ сп≥льнота, ¤к ¤ згадав, не була обовТ¤зково Їдиноформна чи уст≥йнена згори, але вона випливала ≥з традиц≥йноњ сп≥льноти.