АРКОНА
“Піднесенонадхненний вид дає нам схід сонця над Арконою. Сонце, що виринає з моря, освічує багровим світлом перше тільки саму Аркону і круговид, тоді коли цілий острів поринає ще в темені. Аж після декількох хвилин стає ясність на цілій Руґії з її надбережжям”.
Не маючи змоги хочби оглянути цей священний прагород, який є сьогодні під владою сателітної Німеччини, я сягнув у своїй ностальгії до старих туристичних провідників із двадцяти років цього століття, щоб довідатися дещо про краєвид та назви місцевостей в Арконі та в цілій Руґії. Мої розшуки були нагороджені, бо ось у виданні “Грібенс Райзефірер, Банд 65. Руґен, 1920 - 21. Берлін”, знайшов я на сторінці 121 угорі наведене в перекладі ствердження.
Опис сходу сонця пояснив мені важливе питання. Чому саме це місце вибрали натхненні волхви для величної святині. Сходяче сонце вирізняє це місце своїм світанковим благословенням. Навіть на безвірних туристів воно робить потрясаюче і величне враження, визначене в німецькій мові як: “дас Ергабене”. Почування добре відоме в музиці Шуберта.
Город Аркона був розташований на високогір’ї піднесеному на 50 метрів над морем, над стрімкими і драматичними скелями він панував над цілим островом. Ця частина острова Руґії зветься ще й сьогодні ВІТТОВ.
Сьогодні, чи в 1920 році, височіла там морська ліхтарня, яка розсівала могутнє світло у групах білих вогненних блискавиць, у групах по три.
Найближча залюднена місцевість це (в 1920 році) “велике село” із 600 мешканцями, що зветься Альтенкірхен — себто Стара церква. Провідник заповідає гордо, що є там навіть пошта, лікар і аптека. Але є там і атракція для туристів. Читаємо:
“У передсінку церкви знаходиться вмурована статуя Божища (Ґетенбільд), дуже правдоподібно Свантевита, яка характеризується рогом в руці. Щоб її оглянути треба зголоситися у кантора (себто дяка)”. Ст. 119.
Дивна річ, не читав я нічого про цю статую в науковій літературі предмету. Треба було аж цього випадкового провідника для туристів. Звичайно це не статуя із Святині Аркони, яку порубали на шматки і спалили данські варвари за свідченням Саксонця Письменного. Що ж це за статуя? Одна із численних, що залишилися на острові. Чи справді це Свантевит? Знаємо, що не тільки ріг у руці, але перш за все чотириголовість була його характеристикою. Може це тільки один із нагробних каменів, один із тих, що їх наводить Шухгардт. Не зображує він Бога, але ругіанця, що йде до небес Свантевита із рогом у руці. А в тім не знаємо, не оглянувши статуї. Наводимо це місце для відмічення, що там досьогодні збереглася пам’ять про Свантевита, та що слава цієї святині по сьогодні лунає у пам’яті остров’ян, і ліберальний дяк у церкві Альтенкірхен показував цікавим туристам якусь статую, вмуровану як статую Свантевита.
Але ствердження про драматичне світло сонця при вході над святинею придасться нам для... етимології слова Аркона, до розгляду якої бажаю перейти в цьому розділі.
Дотеперішні спроби пояснення уважаю незадовільними і своїм звичаєм, замість довгих дискусій із авторами, перейду прямо до розгляду:
Уважаю це слово похідним від праслов’янського кореня “рек”, відомого у численних формах як “рек-шти”.
Але у нашому слові “АРКОНА” він виступає у своїй міцнішій формі “АРК”. Ця форма кореня напевно старша, не збереглася в текстах із виїмком одного єдиного тексту “Слова про похід Ігоря”.
А саме стрічаємо там форму “АРКУЧИ” себто “АРК - учи”.
Отже хоч єдиний раз, але маємо цю форму потверджену у тексті, достойному і старовинному. Усі пам’ятаємо це місце. Стрічаємо його аж чотири рази у “Слові” у зовсім подібних фразах. Ярославна виходить на вежу в Путивлі, молиться до Сонця, до Вітру, до Дніпра, як до Божеств, які визнавала, АРКУЧИ, себто рекучи.
“ЯРОСЛАВНА РАНО ПЛАЧЕТЬ... АРКУЧИ”... Три рази і: “ІСПЛАКАША СЯ ЖЕНЬІ РУСЬСКИЇ АРКУЧИ...”
Автор “Слова” вживає різних форм від “рек-шти” себто від кореня “РЕК”, але ця єдина в нього від кореня “АРК” — “АРК-учи”.
Від цієї форми АРК — як потвердженої — легко вже вивести словозначення “АРКОНА” за зразком інших українських слів як от — запона — себто “за-ПО-на”, або “заслона” від “за-СТЛО-на”, або хочби “оборона” від “о-БОРО-на” і т. п. Теж саме в інших слов’янських мовах. Отже, це старовинні суфікси і старовинне словоутворення із наявністю апофонії в деяких випадках (як СТЕЛ, СТЛ, СТЛО).
Отже, “АРКОНА” вслід за тим це місце — саме святиня — де “речеться” доля людини, де речеться Слово Боже, гімни, жертовні молитви і благословення. З національно-державного боку найважливішою була тут “пророчня” — себто попереднє “речення” саме проречення — пророчня. Слово — “про-РОЧ-ення” так само походить від кореня “РЕК” як його апофонічна відміна доконаного виду як у словах “ви-РОК” — “ви-РОЧ-ня”.
Отже, АРКОНА має те саме значення, що латинське слово “оракулюм”, себто пророче предвиджування і передсказування (віщування) авґурами і гаруспексами, чи жрекинями, як у Дельфах. До цих святинь їздили здалека або довго мандрували, хто прагнув наперед збагнути свою долю.
Але слово Аркона не звужене до самої тільки вирочні, воно обіймає собою всі інші дійства святині, пов’язані із торжественним “реченням” — “роком”.
Саме Аркона, як уже знаємо із наших джерел, була славна як осередок релігійного авторитету, а рівночасно як вирочня. Це все обняте одним іменем АРКОНА. Але власне ми ще не обняли усе із цього словозначення. Дотеперішнє пояснення знайдемо ще тільки поверховим. І саме тут доводиться сягнути глибше в аналізу так форми, як і значення цього слова.
Отже, вернімося до розгляду самої форми “АР-КУЧИ” у “Слові”. Ця форма кореня зникла в усіх слов’янських мовах, а збереглася тільки у “Слові”. Висновок — це дуже архаїчна форма, архаїчна вже і для автора “Слова”. Він уживає її замість пізнішої форми “РЬКУЧИ” чи “РЕКУЧИ”. Чому?.. Ця форма звучить поетично, святочно, навіть літургійно. Було уживане в поемах Бояна чи надовго перед ним у поемах лицарського чи народного епосу, і то дуже часто для наведення чужої мови, попередженої стереотиповою чи традиційною формою уведення чужої мови. Зовсім так, як це робить Гомер, коли наводить мову своїх героїв. Має він для цього декілька зворотів, як: “Відповідаючи, мовив тоді Одісей велемудрий” і т. п.
І саме тому, що це була часто уживана і добре відома старовинна формула наведення промови, саме тому вона як архаїчна прикраса була ужита в тих місцях, де мова про торжественну молитву чи голосіння “жон руських”.
Висновок: Можемо прийняти як доказане, що ця форма є не тільки архаїчна, але насправді старовинна. Маємо, отже, обов’язок сягнути до старших значень цієї форми чи самого кореня в його поширеній формі “АРК”.
Отож сягнемо тут нашим звичаєм до санскриту. Цей крок зовсім виправданий саме старовинністю цієї форми і також фактом, що вона ужита у вищому степені “гуна”. Саме в тій формі стрінемо її у санскриті.
Її звучання як “АРК” і “АРЧ” уже нас зовсім не здивує. Це палатальна і гортанна форма приголосної “К” і “Ч” і їх замінність перед м’якою голосною “Е” стрічаємо як тверде правило у слов’янських мовах, отже — рек-ти, але рече, отже — “рок”, але “реч-ення”. Отже — АРКОНА.
Степенування рек — арк — указує виразно, що маємо тут до діла із первісною голосною “РИ” — “РУ”, себто сонантичним “Р”. Саме таке сонантичне “Р” — у звучаннях між “РИ” і “РУ” дає зовсім правильно вищий степень “АР”.
Отже, для кореня (санскр.) “РИЧ” — “РУЧ” також “РИК” — “РУК” маємо вищий степень — “АРЧ” і “АРК”. Нас не здивує, що знайдемо там слово “АРКА”. Що ж означає цей корінь? Нарешті маємо право сягнути до словників і текстів.
І тут жде нас велике здивування, бо це слово має два основні значення, уживані разом як одне нерозривне:
“СВІТИТИ, БЛЕСТІТИ, ХВАЛИТИ, СЛАВИТИ, ВЕЛИЧАТИ як у гимнах і молитвах”. Отже торжественне слово, торжественна промова, ГОЛОСИТИ СЛАВУ, СЛАВОСЛОВИТИ, але в санскриті тут підкреслений світловий елемент цього слова, отже щось в роді, “сяйво-славити” чи “світло-славити” як одне нерозривне поняття ширшого як у нас семантичного навантаження, але напевно дійсного у часах індоєвропейської спільноти. Існує у санскриті група коренів, як “руч” і інші, про які згодом, пов’язаних чи прямо виражаючих сяяння, блиск, світло, світлість тощо.
Пригадаймо собі, що від того самого кореня “РИК” — “РУК” походить преславне слово “РИҐВЕДА” (“ґ” постає тут через асиміляцію), яке означає ЗНАННЯ СВІТЛИХ ГИМНІВ, себто торжественних звернень у святочному і жертовному слові до Богів. Це Світло - СЛОВО до СВІТЛИСТИХ, себто до Богів.
Отже, наш корінь “АРК” уже в самій своїй основі мав оцей ритуальний відтінок чи саме значення як обрядово-релігійне світло-словлення.
Елемент світла, слова як світла, був виразно і нерозривно пов’язаний із самим основним його значенням.
Отже АРКОНА — святиня, це місце, де виголошується торжественним і світлим словом, саме світло-словленням, звернення до СВАНТЕВИТА.
Драматичний і сильно діючий на почування схід сонця скріплював і визначував силу цього місця саме як світлосвященного. Саме під час сходу сонця приносили дуже часто жертви і виголошували гімни наші прапредки. АРКОНА це СВІТЛА СВЯТИНЯ. Квод ерат демонстрандум.
Що й треба було доказати. Вище я згадав уже, що від цього ж кореня АРК маємо в санскриті словоутворення “АРКА”, яке послужить додатковим доказом для нашої етимології. Це слово значить: “Промінь, Блискавиця, Сонце, Вогонь, а рівночасно — Гимн, Прославна Пісня і Релігійний Обряд. Значення “Сонце” слід, на мою думку, уважати переносним і похідним, подібно як і дальше значення “ІНДРА” — Бог Блискавиці. Одне із таких переносних значень було б незрозуміле для сьогоднішнього читача.
Але ж усі ці значення, отже — Світло, Сяйво, Блискавиці, Вогонь, Сонце, — Релігійні Обряди, Славлення, Гімни, Світлославлення, — це все разом обіймає дійство нашої Святині в одному слові “АРКОНА”. Звучання його могутнє і натхненне із численними емоційними і значеневими пов’язаннями.
“Аркона” — це велике і священне слово, гідне найвищої святині і осідку найвищого Волхва із цілим релігійним орденом, відомих нам “трьох соток лицарів на добірних конях”.
Тепер, коли етимологію цього слова можна вважати доказаною, вернемо до появи цього кореня у вигляді “арк — аркучи” у “Слові про похід Ігоря”.
З обуренням стверджую, що деякі сучасні учені пробують поправляти текст “Слова”, даючи т. зв. “зреконструйований текст”. Такій реконструкції підлягає теж для цих нещасних учених також слово “аркучи”, яке вони самовільно і всупереч правилам текстології змінюють на “рькучи”. Отже, форма “аркучи” нібито є “помилкою” чи “деформацією” тексту “Слова”, яку слід “направити”. Я навмисне навів повністю всі чотири місця, в яких це слово наведене. Отже, треба було б прийняти, що всі переписувачі “Слова” помилилися аж в чотирьох місцях. Отже, — і автори першого видання, і переписувач тексту для Катерини чи давніші переписувачі тексту. Аж чотири рази і в зовсім подібному тексті. Наявна нісенітниця припускати помилку аж у чотирьох місцях. Деформацією чи помилкою вважали це місце учені тому, що цієї форми як незвичної для них вони не розуміли. Отже, “реконструктори” просто не знали елементів порівняльної лінгвістики і не потрудилися перестудіювати цю форму в її світлі. Вони й зовсім не шукали ані не підозрівали існування таких старовинних форм у старо-українському тексті, і отже, у висліді, так грубо фальшується текст “Слова”, рівночасно позбавляючи його однієї із найцінніших його прикрас, його старовинного архаїзму, який крім того є одним із зайвих уже сьогодні доказів автентичності самого “Слова”. Бож порівняльне мовознавство не було відоме ані в 15, ані в 16-ім столітті, ані за часів Мусин-Пушкіна, ані не знав його переписувач манускрипту для Катерини, який невідомий досьогодні. Всі вони, ані ніхто із них не міг “видумати” такої архаїчної і, як доказано мною, автентичної форми від кореня “рек”, який у формі “арк” уже загинув у старо-українській мові доби автора “Слова”. Воно було для цього автора риторичним місцем давнього вже тоді наведення, але зрозуміле ще для слухачів і читачів.
Але ж французький учений Мазон витратив грубе томище своєї сумної слави праці, щоб “доказати”, що “Слово” це фальшивка, — що це просто “семинарійна вправа” якогось плагіатора “Задонщини”.
Звичайно, можна ученому помилятися, але ж джерело помилки в наявній тенденційності принижування цього архитвору старо-української літератури. Можна й вибачити помилку, коли автор її перед смертю відкликав.
Отже, слово “Аркона” від тієї самої форми кореня “арк”, що й старо-українське слово “аркучи” у старо-українському тексті. Але ми відкрили цілі призабуті і потоплені поклади значень цього слова як от: Світло, Блискавиця, Громо-ясність і Громо-гуркіт, Сонце, Вогонь, які то словозначення були натхненним підкладом для величного слова: Світло — Слава — Слово, і — Святиня Світлослова, — благословення світлом Сходячого Сонця.